.RU
Карта сайта

5 послідовність І методологія обстеження хірургічного хворого

5.1. ПОСЛІДОВНІСТЬ І МЕТОДОЛОГІЯ ОБСТЕЖЕННЯ


ХІРУРГІЧНОГО ХВОРОГО


Мета обстеження хірургічного хворого - постановка раннього правильного, точного інди­відуального діагнозу і на його основі проведення ефективного і своєчасного надання необхідної медичної допомоги.
При обстеженні хворого лікар оцінює клінічну картину захворювання, що проявляється безліччю різноманітних загальних і місцевих симптомів, викликаних етіологічними факторами і патогенетичними змінами з боку різних органів і систем організму.
Загальні принципи обстеження хворого, що дають достатню інформацію про пацієнта, повинні ґрунтуватися на чіткій методичній послідовності при проведенні опитування, огляду і фізикального обстеження. На початку обстеження, зорієнтувавшись у характері вищої нервової діяльності хворого і його інтелекті, необхідно критично віднестись до одержуваних суб'єктивних даних. При плутаній і суперечливій інформації, лікареві не можна допускати вираження сумніву, роздратування і поспіху при опитуванні і об'єктивному обстеженні пацієнта.
При тяжкому стані хворого час на розпитування слід зменшити, зупиняючись на головному, або проводити опитування одночасно з об'єктивним обстеженням. При порушенні свідомості, вкрай тяжкому стані обстежуваного, у дітей і психічно хворих необхідні відомості можна одержати від родичів, які супроводжують, або з наявної медичної документації, доставленої із хворим.
Скарги хворого
Необхідні вичерпні відомості можна одержати за умови довірливості хворого, що проявляється при співчутливому відношенні до нього, забезпеченні анонімності деяких відомостей, професійно спрямованому та активному проведенні обстеження.
Насамперед, з'ясовуються скарги хворого. Виявлення скарг проводиться активно, концентруючи їх навколо передбачуваного основного захворювання. При цьому необхідно пам'ятати, що кількість і характер скарг залежить від виду і ступеня виразності патології, ситуації і характерологічних особливостей хворого.
Можна зустрітися із ситуацією агравації (перебільшення наявних проявів хвороби), симуляції, придумування, винаходу, вказівки на неіснуючі скарги, викликані можливими психічними розладами або переслідуванням хворим якої-небудь мети; симуляції (спроба приховати, зменшити різні симптоми). Найважливішим і найчастішим першим симптомом є біль. "Біль приводить хворого до лікаря, а лікаря - до діагнозу" (Hilton, 1870). Прояви болю різноманітні, динамічні і мінливі.
Розглядаючи біль як больовий синдром, необхідно встановити: 1) його локалізацію; 2) іррадіацію; 3) інтенсивність; 4) характер; 5) зв'язок із можливими провокуючими факторами; 6) чим супроводжується; 7) чим полегшується або знімається.

Біль

- найбільш частий симптом хірургічних захворювань. Больове подразнення виникає в результаті впливу на больові рецептори або чутливі нервові волокна. Подразниками можуть бути фізичні, біологічні і хімічні фактори. У механізмі виникнення болю беруть участь біологічно активні речовини: гістамін, аміномасляна кислота, серотонін, кініни. Патологічні зміни тканин, такі як запалення, ішемія, механічні та різні фізичні подразнення є джерелами болю.
Біль може проводитись по швидких мієлінових нервових волокнах із соматичних структур поверхні тіла і через зоровий бугор досягає кори головного мозку, точно локалізується. Від глибоких внутрішніх органів по повільних нервових волокнах (безмієлінових) біль передається у підкіркові утворення і має дифузійний характер (підкірковий біль). Таким чином, "соматичний" і "вісцеральний" біль має різну характеристику. При цьому, оскільки у двох нейронах задніх рогів спинного мозку аферентні волокна від внутрішніх органів і із соматичних структур поверхні тіла в центральній нервовій системі не завжди точно диференціюють пункт подразнення, біль буде проектуватися не в місці йото виникнення, а в сегменті тіла, що філогенетично відповідає зонам Геда. Так відчувається біль у надпліччях при патології жовчного міхура, шлунка або селезінки; при патології нирок і сечовивідних шляхів біль іррадіює у стегно, ділянку зовнішніх статевих органів. Соматичний біль характеризується точною локалізацією, буває ріжучим, пекучим і носить постійний характер. Вісцеральний біль буває тупий, свердлячий, має дифузійну поширеність. Можливий періодичний біль (коліка), що виникає в порожнистих органах і має безбольові проміжки.
Поява вісцерального болю, схожості його із соматичним - несприятлива ознака, що свідчить про перехід патологічного процесу із внутрішнього органа на очеревину.
Болезаспокійливі препарати роблять характер болю терпимим, тому їх призначення до встановлення діагнозу протипоказане.
Больові відчуття можуть впливати на вегетативну іннервацію, що викликає гіперемію або збліднення шкіри, пітливість, серцебиття. Проте затягувати призначення болезаспокійливої терапії не можна, тому що вона зменшує вторинні впливи на вегетативну нервову систему. При аналізі больового синдрому виявляють всю його різноманітність, що часто дозволяє припустити або сформулювати попередній діагноз захворювання.
Аналізуючи больовий синдром, необхідно уточнити

локалізацію болю, його характер, іррадіацію, інтенсивність і час появи:


локалізацію

болю і його

іррадіацію

оцінюють з урахуванням топографо-анатомічного розташування органів. Локалізація і іррадіація болю дозволяє зробити припущення, про ураження якого органа йде мова (.судини, залози, кістково-м'язовий каркас і нервово-судинні утворення грудної клітки, легені, серце, стравохід та ін.), у черевній порожнині (захворювання паренхіматозних органів, позапечінкових жовчних шляхів, шлунково-кишкового тракту); в ділянці спини і попереку (захворювання хребта, міжреберних нервів, нирок), захворювання судин, нервів, суглобів і кістково-м'язового масиву (при болі в кінцівках). Необхідно встановити:



Характеристика болю за локалізацією
^ Головний біль

Локалізація

- розповсюджений, локалізований в лобовій, тім'яній, потиличній ділянках.

Час виникнення

- вранці, ввечері, вночі.

Характер

- розпираючий, стискаючий, стріляючий.

Супроводжується

- нудотою, блюванням.

^ Зменшується або знімається

- місцевим застосуванням тепла, холоду, аналгетиків, спазмолітиків, транквілізаторів, гіпертензивних, гіпотензивних препаратів.
^ Біль у грудній клітці

Характер

- гострий, тупий, посилюється при диханні, рухах, кашлі.

Локалізація

- праворуч, ліворуч, з обох боків, в ділянці серця, груднини, по ходу міжреберних проміжків.

Іррадіація

- у живіт, у надключичну ділянку, у праву або ліву руку, викликає вимушене положення хворого.

^ Зменшується або посилюється

при стисканні або фіксації грудної клітки.
Біль у животі

Характер

- гострий, тупий, постійний колікоподібний, ріжучий, переймоподібний.

^ Початок больового нападу

- раптовий, поступовий, з'являється і зникає протягом дня, сезонний.

Інтенсивність

- незначний, інтенсивний, "кинджальний", який зменшується або зникає.

Локалізація

- спочатку нелокалізований, потім зміщується в ділянку ураженого органа, зміщується з підребер'я по фланках у нижні відділи живота, малий таз, поширюється по всьому животу.

Іррадіація

- у праву половину грудної клітки і надпліччя, ліву половину і надпліччя (френікус-симптом), у спину, поперек, у пахову ділянку, у зовнішні статеві органи, у нижні кінцівки.

Супроводжується

- гикавкою, нудотою, блюванням, закрепом, проносом, невідходженням газів і затримкою випорожнень, зниженням або підвищенням температури тіла, відчуттям тривоги, страху.

^ Причинний зв'язок

- натще, після їжі, у нічний час, з прийомом алкоголю, гострої їжі, лікарських препаратів. Зі зміною положення тіла, з появою болісного випинання в пупковій, пахових, стегнових ділянках, по білій лінії живота, у місці післяопераційних рубців.

Зменшується

- місцевим застосуванням тепла, холоду, прийомом соди, спазмолітиків, анал­гетиків, при зміні положення тіла.
^ Біль у ділянці серця

Характер

- гострий, тупий, колючий, стискаючий, нападоподібний, постійний.

По силі

- неінтенсивний, інтенсивний, надзвичайно інтенсивний.

Іррадіація

- у ліве надпліччя, ліву руку, ліву лопатку, епігастрапьну ділянку.

Виникає

- у спокої, при фізичному навантаженні, нервово-психічному стресі.

Супроводжується

- серцебиттям, брадикардією, тахікардією, "завмиранням" серця, нудотою, падінням AT, відчуттям страху, мимовільним сечовипусканням, непритомністю.

^ Зменшується або

купірується - прийомом нітропрепаратів, аналгетиків, наркотиків, застосу­ванням гарячих ножних ванночок, гірчичників.
Біль у нижніх кінцівках

Характер

- гострий, тупий, розпираючий.

Локалізація

- по ходу судинного пучка, кістки,

в

ікроножних м'язах.

Супроводжується

- мерзлякуватістю, відчуттям оніміння, "повзання мурашок", зменшенням обсягу рухів у суглобах, ціанозом або блідістю шкіри.

Поєднується

- з набряками кінцівок, м'язовою гіпотрофією, порушенням росту волосся і нігтів, появою ділянок пігментації, трофічних розладів.

Зменшується

- після відпочинку з піднятими або опущеними кінцівками.
^ Біль у хребті

Характер

- гострий, тупий, постійний, періодичний.

Локалізація

- у шийному, грудному, поперековому відділах, праворуч, ліворуч, з обох боків.

Виникає

- у спокої, при рухах, підйомі вантажу.

Пов'язаний

- із травмою, переохолодженням, фізичним навантаженням.

Зменшується

- у положенні лежачи на спині, животі, сидячи, у вимушеному положенні, місцевим застосуванням тепла, холоду, масажу.
Блювання
Блювання є другим за важливістю симптомом при захворюванні різних органів і систем. Особливо часто ця клінічна ознака виявляється при гострій хірургічній патології органів черевної порожнини.
Нудоту слід вважати симптомом, рівнозначним блюванню, тому що поріг подразнення блюваль-ного центру у різних людей різний. Блювання може виникати при травмах і захворюваннях головного мозку, психоневротичних станах, захворюваннях вегетативної нервової системи, ендокринної системи, при обмінних порушеннях, отруєннях екзотоксинами, при печінкових і ниркових коліках.
Механізм виникнення блювання при гострих захворюваннях органів черевної порожнини вважається наступним:

При наявності у пацієнта блювання або нудоти, аналізу повинен бути підданий

час її виникнен­ня, зв'язок больового синдрому і блювання, характер блювальних мас і стан пацієнта після блювання.


Блювання

випереджає або виникає разом із больовим синдромом (ниркова, печінкова коліка).

^ Раннє блювання

починається після виникнення болю (гострий панкреатит, гостра стран­гуляційна непрохідність). Виникнення блювання через кілька годин від початку болю (апендицит).

^ Пізнє блювання

характерна для обтураційної товстокишкової непрохідності.

Блювання

при інтоксикації характерне для гострих захворювань органів черевної порожнині/ що є тривожною ознакою - це свідчить про перехід запалення на очеревину.

^ Частота блювання

залежить від виду захворювання, характеру його перебігу.

Блювання

часте полегшує стан при загостренні виразкової хвороби і стенозі вихідного відділу шлунка.

^ Часте блювання,

яка не приносить полегшення, характерне для деструктивного панкреатиту і тонкокишкової непрохідності.

Одноразове блювання

характерне для апендициту, а його повторні епізоди - при деструктквни1 і ускладнених формах апендициту.

Блювання

не характерне для захворювань легенів і плеври, на початку захворювання при перфоративній виразці шлунка і дванадцятипалої кишки, при внутрішньочеревних кровотечах (позаматкова вагітність, розрив селезінки).
Важливою при встановленні діагнозу є

характеристика вмісту блювотних мас.


^ Блювання спожитою їжею, або "порожнє блювання"

(є блювальні позиви без вмісту) при захворюваннях, що симулюють "гострий живіт".

^ Блювання шлунковим вмістом із жовчю

характерне для гострого холециститу, ниркової і печінкової кольок.

Блювання свіжою кров'ю, згустками крові,

вмістом типу

"кавова гуща"

характерне для гострих гастродуоденальних кровотеч (ці стани належать до невідкладних хірургічних захворювань, що вимагають інтенсивної терапії і нерідко можуть потребувати оперативного втручання).

^ Блювання кишковим вмістом зі сморідним ("фекальним") запахом

властиве для занед­баної обтураційної товстокишкової непрохідності.

Вплив блювання на перебіг захворювання:

у більшості випадків блювання обтяжує перебіг захворювання, викликаючи дегідратацію, втрату білків, електролітів, порушення травлення і обміну речовин. Рідко відзначається поліпшення стану хворого після блювання.

^ Блювання знімається:

протиблювальними препаратами, симпатоміметиками.
Гикавка

Гикавка

- проявляється скороченням діафрагми, що виникає при подразненні блукаючого нерва.

^ Причинні фактори гикавки:

переїдання, психічний стрес, центральний генез, запальні процеси черевної порожнини (перитоніт), порушення кишкового пасажу, патологічні процеси в середостінні, діафрагмальні грижі.

^ Гикавка поєднується:

із блюванням, печією, закрепами, болем у животі.

Гикавка купірується:

глибокими вдихами, дробним вживанням води, протиблювальними препаратами, симпатоміметиками.
Печія

^ Печія

- спорадична, регулярна.

Печія викликається:

вживанням їжі (частіше гострої або солодкої), натще.

Печія поєднується:

з гикавкою, блюванням, гіркотою в роті, підвищеною салівацією, болем в епігастрії.

^ Печія купірується:

прийомом антацидів, соди, теплої обволікаючої їжі, симпатоміметиків, холінолітиків.
Дисфагія

Дисфагія (розлади ковтання)

- не спостерігається, спостерігається.

Дисфагія виникає

- при ковтанні слини, рідини, твердої їжі.

^ Дисфагія супроводжується

- відчуттям стороннього предмета в стравоході, непроходженням їжі в шлунок, зригуванням, спастичним болем за грудниною, поперхуванням.
Відрижка

^ Відрижка виникає

- зрідка, регулярно.

Відрижка вмістом

- затхлим, кислим шлунковим вмістом, спожитою їжею.

Відрижка пов'язана

- з порушеннями ковтання, гикавкою, застоєм у шлунку, звичною аерофагією, зміною положення тіла.
Регургітація

Регургітація

- пасивне закидання вмісту шлунка у стравохід.

Регургітація

може спостерігатися зрідка, регулярно.

^ Регургітація з'являється

- після прийому великої кількості їжі, при порушенні евакуації зі шлунка, при роботі в нахиленому положенні, посилюється в горизонтальному положенні, у сні, при алкогольному сп'янінні.

^ Регургітація супроводжується

- затіканням шлункового вмісту в трахею, бронхи (синдром Мендельсона), гикавкою, кашлем.
Порушення спорожнювання кишечника
Може бути представлено частими, нерегулярними спорожненнями або тривалою їх відсутністю.
Гострі хірургічні захворювання супроводжуються

затримкою випорожнень і газів,

при цьому хворий сам фіксує на цьому увагу. Труднощі виникають, коли ці явища розвиваються поступово і носять характер закрепу. Лікареві важливо з'ясувати, коли ці явища виникли вперше, встановити чергування закрепів і проносів. Проноси можуть мати місце і при гострій патології органів черевної порожнини (при ретроцекальному апендициті, токсичному перитоніті, гнійному запаленні придатків матки, тазовому чи міжпетльовому абсцесі).
Зміни характеру випорожнень і відходження газів дуже варіабельні і вимагають з'ясування співвідношення їх з болем у животі, характером перебігу захворювання, наявністю пальпаторної болючості в різних відділах живота. У хворих можуть бути несправжні позиви до дефекації. Важливе значення має вигляд калових мас і наявність різних включень (рідкі пінисті; смердючі, змішані зі слизом і кров'ю, темна або червона кров, наявність паразитів, "стрічкоподібний кал", "козячий кап"), що буває при хронічних запальних захворюваннях тонкої або товстої кишок, пухлинних ураженнях ободової і прямої кишок.
Порушення сечовипускання

^ Порушення сечовипускання

- одна з характерних клінічних ознак патології нирок і сечовивідних шляхів. Вказівка на порушення сечовипускання може свідчити про захворювання нирок, сечоводів, сечового міхура, уретри. Оцінюється зв'язок порушень сечовипускання з больовим синдромом у животі, попереку або сечівнику. Важливо з'ясувати характер печіння в сечівнику, колір сечі, наявність осаду, гематурії. Поява у сечі крові при травмах живота, попереку і таза свідчить про ушкодження нирок або сечового міхура.
У жінок необхідно з'ясувати відомості про

менструальний цикл,

уточнити дату останньої менструації, її тривалість і перебіг. Порушення циклу і його тривалості, кількість виділень крові свідчать або про дисгормональні розлади, або про хронічне запалення геніталій. Іноді позачергові рясь місячні можуть приховувати позаматкову вагітність. Такі ж зміни характерні для лейоміоматичної зміни матки. Поява або загострення болю в нижніх відділах живота під час менструацій, на відміну від апендициту, характерні для запалення придатків матки. Збільшене виділення білей із піхви також може вказувати на запалення придатків.
Загальна слабкість
Важливі дані можна одержати при аналізі скарг загального характеру, основною з яких є загальна слабкість.

^ Загальна слабкість

є частою скаргою при різних захворюваннях органів грудної і черевної порожнини, гострих гнійних запальних захворюваннях.

Загальна слабкість

з'являється одночасно з появою інших симптомів або через певний час у динаміці захворювання.

^ Ступінь виразності загальної слабкості:

помірний - коли хворий виконує звичайне фізичне навантаження; виражений - коли хворий не може виконувати фізичну роботу, ходити; надзвичайно різкий - хворий не може себе обслуговувати.

^ Походження загальної слабкості

- хворий пов'язує її з безсонням, тривожним станом, виникненням нудоти, блювання, болем у будь-якій ділянці, проносом, спрагою, тривалим закрепом, запамороченням, головним болем, хиткістю ходи, зниженням сили в кінцівках та ін., що може навести на думку про причину її виникнення.

^ Загальна слабкість супроводжується

- запамороченням, непритомним станом, відчуттям страху, "мерехтінням мушок" перед очима, нудотою, синюшністю, блідістю або гіперемією шкірних покривів, потовиділенням, задишкою, тахікардією, підвищенням або зниженням AT, порушенням серцевого ритму, дизуричними і диспепсичними розладами, неможливістю стояти, зниженням працездатності.

^ Зменшення або купірування загальної слабкості

- перебуванням у горизонтальному положенні, прийомом солодкого чаю, кави, жарознижуючих, протиблювальних, аналептиків, внаслідок психотерапевтичних впливів.
Запаморочення

^ Запаморочення, порушення терморегуляції,

відчуття

жару, мерзлякуватості, ознобу

є
скаргами загального характеру. З'ясовується час їх виникнення, виразність, циклічність або сталість цих відчуттів. Зв'язок цих відчуттів з іншими проявами, фізичними навантаженнями, ходьбою, кашлем, задишкою, характером і локалізацією больового синдрому.

Інтенсивність

- слабка, виражена, сильна.

Зв'язок зі зміною положення тіла

- лежачи, стоячи, при ходьбі, підйомі на висоту, нахилах, при закритті очей, після їжі, натще.

Супроводжується

- підвищенням або зниженням AT, тахікардією або брадикардією, ністагмом, хиткістю ходи, нудотою, блюванням.

Поєднується

з ознаками анемії.
Історія захворювання
При опитуванні хворих необхідно чітко уявляти, як виникло і розвивалося захворювання. Ретельно зібраний анамнез сприяє постановці діагнозу, невстановлені факти розвитку хвороби можуть привести до діагностичної помилки і затримки надання термінової хірургічної допомоги. При зборі анамнезу встановлюється наступне:

^ Точний час

виникнення захворювання: місяць, тиждень, день, година.

Наявність подібних проявів

протягом ряду років і характер проведених досліджень і лікувальних заходів (особливо при можливому документальному підтвердженні), що дозволяє запідозрити загострення або рецидив хронічного захворювання.

^ Характер виникнення

захворювання (раптово, поступово). При цьому цілеспрямовано з'ясовується послідовність виникнення клінічних симптомів хвороби (почалося з болю або блювання, слабкості і т.п.).

^ Зв'язок виникнення захворювання

з різними причинними факторами (на думку хворого^: фізичним перевантаженням, переохолодженням, нервово-психічним стресом, вживанням алкоголю, недоброякісної або гострої їжі. Якщо хворий із цим станом уже звертався за медичною допомогою, викликаючи лікаря додому, у поліклініку, в інше відділення стаціонару, з'ясовуються результати обстеження, характер захворювання і проведеного лікування, його результати. При цьому важливе значення мають відомості про використання антибіотиків, гормональних,
болезаспокійливих препаратів, аспірину. Ця інформація необхідна як для призначення лікування,
так і встановлення можливих ускладнень, пов'язаних з їх застосуванням (загальні і місцеві
алергічні прояви, гострі арозивні кровотечі, перфорації органів шлунково-кишкового тракту).

^ В гострих ситуаціях

необхідно з'ясувати, чи застосовував хворий самолікування і яке (назва
лікарських препаратів, алкоголю для зняття застуди або болю, проносних препаратів, клізм,
промивання шлунка, викликання блювання, використання теплових процедур або холоду).
З'ясування цього дозволить зрозуміти причини стертості або вираженості клінічної картини
захворювання.

^ При наявності травми

в етіології патологічного процесу необхідно встановити строки
перенесення і механізм травми, врахувати можливість ушкодження глибоких тканин, внутрішніх
органів, нагноєння гематом, наявності переломів, стискання м'яких тканин і судинно-нервових
пучків.
Вірогідність і повноту анамнезу необхідно контролювати додатковими питаннями, відкидати
сумнівне і непотрібне, виділяти достовірне. При цьому не можна допускати критичного ставлення
і сумнівів щодо висловленого хворим.
Історія життя пацієнта
Це своєрідна медична біографія хворого, що з'ясовується за віковими періодами життя. У кожному періоді враховуються місцевість проживання (можливість ендемічності захворювання), житлово-побутові умови, умови та режим харчування, умови праці, сімейні обставини, наявність у роду спадкових захворювань, венеричні хвороби, перенесені соматичні захворювання, операції і травми. При наявності перенесених захворювань і травм необхідно спробувати встановити їх зв'язок із наявними клінічними проявами.
Отримані відомості можуть пролити світло на етіологію наявного захворювання, психічний і імунний статус, а також дозволять внести корекцію в план обстеження та лікування хворого. Необхідно з'ясувати наявність шкідливих звичок у хворого (паління, вживання наркотиків і алкоголю). Наявність таких звичок має значення при аналізі особливостей клінічної картини, реакції організму на проведену терапію, імовірності виникнення різних післяопераційних ускладнень. Так, у курців у післяопераційному періоді виникає кашель, що супроводжується підвищенням внутрішньочеревного тиску, здатним викликати евентрацію, збільшує ризик розвитку пневмонії. У осіб, що зловживають алкоголем, часто розвиваються післяопераційні психози, галюцинації. Утих, хто тривалий час приймає медикамент*' особливо наркотики, післяопераційний період може ускладнюватись недостатністю функь паренхіматозних органів, розвитком тромбофлебітичних і гнійно-септичних ускладнень.
Необхідно підкреслити, що при зборі анамнезу життя, з'ясуванні відомостей про сімейні відносини, спадкові, венеричні захворювання, наявність шкідливих звичок від лікаря вимагається прояв делікатності та довірливості. Лікар повинен переконати хворого, що ці відомості необхідні в його інтересах для правильності діагностики та ефективного лікування. Порушення деонтології з боку лікаря викликає підозру у пацієнта, що його відповіді можуть бути оцінені з моральних позицій, стануть надбанням родини, товаришів по службі, правових органів або психіатричної служби, може не тільки викликати дачу неправдивих відомостей хворим, але й привести до негативно! и ставлення до лікаря і лікувальної установи.
^ Потрібно відзначити, що в невідкладних випадках за браком часу слід виявляти і враховувати лише найбільш значимі відомості, які загалом вирішують проблеми діагностики і виконання екстреної операції або невідкладних лікувальних заходів.
Оцінка загального стану хворого
Результати об'єктивного дослідження є сукупністю даних про загальний стан хворого, стан окремих органів і систем організму та локальних проявів захворювання. Слід підкреслити необхідність методично витриманої програми об'єктивного загального і місцевого дослідження: проведення огляду, пальпації, перкусії, аускультації, пальцьового ректального і вагінального досліджень. Використовуються вимірювальні обстеження: зріст (см), вага (кг), окружність грудної клітки, живота, кінцівок, вимірювання температури тіла, динамометрія, спірометрія.

^ Загальний стан хворого

оцінюється як за даними загального огляду, так і, насамперед, за станом життєво важливих органів і систем.

Загальний стан

може оцінюватись як задовільний, середньої тяжкості, тяжкий, вкрай тяжкий і термінальний.

^ При проведенні загального огляду

звертають увагу на положення тіла хворого, вид, вираз обличчя, статуру, зріст, вагу, стан живлення, кістково-суглобову систему, стан тургору і колір шкіри, наявність рубців, ран, виразок та ін.

^ Положення хворого

може бути активним, пасивним, вимушеним.

Вираз обличчя

- звичайний, що не виражає ніяких проявів хвороби, страждальний, байдужий, з ознаками страху, гніву, смутку, збудження.

^ Зріст (см), вага (кг).


Статура

правильна або неправильна, міцна або слабка.

Тип конституції:

нормостенічний, гіперстенічний, астенічний.

^ Поведінка хворого

може бути спокійною, активною, зміна положення тіла при цьому не завдає йому болю. Неспокійне поводження хворого в ліжку характерне для вісцерального болю при нирковій, печінковій коліці, у ранній стадії гострої кишкової непрохідності. Хворий весь час зі стогоном змінює положення, іноді приймає колінно-ліктьову позу, частіше лежить на правому боці або спині з зігнутими ногами. При розриві селезінки хворий не може лежати на спині, займає напівсидяче положення, така ж поза спостерігається при гемо- і пневмотораксі (симптом "ваньки-встаньки"). При цьому хворий іноді голосно стогне або кричить, що характерно для передперфорації порожнинного органа, странгуляційної непрохідності ("ілеусний" крик, що збігається з больовими переймами). При шоку, перитоніті хворий лежить на спині нерухомо, уникаючи будь-якого напруження.

^ Температура тіла

змінюється при багатьох хірургічних захворюваннях. Характер температурних змін різноманітний і може бути різним при одному і тому ж захворюванні.

Температура тіла буває нормальною і навіть зниженою

при травмах різної локалізації, шоку, початковій стадії гострого панкреатиту, гострої кишкової непрохідності, при нирковій і печінковій коліках.

Температура тіла субфебрильна або підвищена

при гострих запальних захворюваннях і зростає в міру збільшення запальних змін. Висока температура характерна для розлитого перитоніту будь-якого генезу. .

Ремітуючий тип температурної кривої

(пилкоподібний вигляд температурної кривої) від субфебрильних показників до 39-40°С, характерний для бронхопневмонії, плевритів, осумкованих гнійних процесів у легенях, черевній і плевральній порожнині, сепсису.

Інтермітуючий тип температурної кривої

(регулярне підвищення вечорами до високих цифр і зниження до норми вранці), характерний для септицемії, зумовленої, найчастіше, урозапальною патологією, гнійників різної локалізації.

Субфебрильна температура

- підвищення температури до невисоких цифр (температурна крива - зубчаста), характерна для хронічних запальних захворювань - остеомієліт, тромбофлебіти;
у післяопераційному періоді у ослаблених хворих, при специфічних інфекціях (туберкульоз легенів, кісток, суглобів, хребта).
Періодичні цикли підвищення температури характерні для хронічних рецидивних запальних захворювань. Вона характеризується невисоким підйомом, нерівномірними періодами і характерна для загострення хронічного холециститу, пієлонефриту, наявності сторонніх тіл, нориць, хронічного остеомієліту, хронічного панкреатиту.
Між температурою і пульсом є прямопропорційна залежність. При підвищенні температури пульс частішає і рідшає - при її зниженні. Така закономірність не характерна для хворих із поєднаною черепномозковою травмою, черевним тифом.
Таким чином, температурна реакція є яскраво маніфестуючою при хірургічній патології. Проте вона не може вказувати на конкретну нозологію. Для цього її показники необхідно враховувати з загальноклінічними проявами, лабораторними дослідженнями крові (кількість лейкоцитів, формул? крові, ШОЕ), даними інструментальних досліджень.
Далі проводиться обстеження пацієнта системно, починаючи з оцінки його свідомості.

Свідомість:

ясна, загальмована, ступор, у контакт вступає через силу, адекватний або неадекватний у навколишньому оточенні, на питання відповідає через силу або не відповідає, у місці і часі не орієнтований або орієнтований, у комі. Або, навпаки: збуджений, ейфоричний, балакучий, некритичний до свого стану, підвищена психоемоційна активність. Можливі галюциногенні афекти, які можуть потребувати фізичної фіксації хворого чи й медикаментозне седації. 2014-07-19 18:44
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • © sanaalar.ru
    Образовательные документы для студентов.