.RU

Іван огієнко (митрополит Іларіон) історія українського друкарства - старонка 23

І. Ф. Д.

[* Примірник Національного музею у Львові. № 285.], але хто сховався під цими ініціалами, не відомо; можна б думати, що це був Іван Хведорович, син первопечатника, але проти цього промовляє фуква

Ф

, бо він би підписався:

Θ

.

Під час друку цеї книжки трапилася сумна подія: помер молодий князь Олександр Остріжський, надія православних, про що Дем’ян Наливайко в післямові до Октоїха записав так:

«В лето 603-є месяца декаврія 2 дня преставися благочестивый князь Александер, воєвода Волынскій, син благовернаго князя Костентина: велій плач и жалость отцу же и чадом остави, найпаче же христіаном, вси бо бяху чающе помощ тем улучити в бидах и гоненіих, одержащих Христову церков».

Другою книжкою дерманського друку був «Лист Мелетія святейшого патріархи Александрійского до велебного єпископа Ипатія Потея» ; книжка вийшла 6 лютого 1605 р., на 41 л.[* Шрифт цеї книжки відмінний від шрифту найперших остріжських видань — він товщий від них і однаковий з «Лікарство» 1607 р.]

Цього листа 1599 р. з грецької мови на українську переклав Іов Борецький 17, пізніше митрополит Київський, що на той час працював в Дермані. Передмову до книжки підписав священник Дем’ян, бо він і друкував її.

Здається, що цей «Лист» був останнім дерманським друком, але можливо, що всіх дерманських видань до нас не дійшло; навіть польські джерела підкреслюють, що з Дерманської друкарні «говорили до народу руського» [* Staroz Polska. II. C. 844; Трипольскій. Типографіи. C. 235]. Вага дерманських друків, як і друків остріжських, полягає також і в тім, що видавці їх вживали й народної української мови, можливо, що під впливом Д. Наливайка.

Не довго працювала Дерманська друкарня — десь коло трьох років; з невідомих нам причин князь Костянтин в 1605 р. знову переніс цю друкарню до Острога. Але Дерманський монастир проте не втрачав своєї культурно-освітньої праці, і надалі лишався славним монастирем на Волині [* Короткий час перебував у Дерманськім монастирі відомий Гришка Отрепів; чи не звідси він вивіз друкаря-волиняка Онисима Радишевського?]. Десь в кінці 1607 р. князь Костянтин запросив до себе на архімандрита дерманського племінника єпископа Гедеона Балабана — Ісаію Балабана, «блюстителя» єпископії Львівської, і той став у нього «строїтелем» всіх остріжських монастирів (на своїх землях князь Костянтин мав 20 монастирів і більше 600 церков). Пізніше (1627 — 1633 рр.) ігуменом Дерманським був славний автор «Граматики» 1619 р. — Мелетій Смотрицький, що тут і похований.

Київський історик Іван Каманин був висловив думку [* Кіев. Стар. 1894. Кн. VIII. С. 276 — 278], ніби архімандрит Дерманський Ісаія Балабан з дозволу князя Януша продав Дерманську друкарню до Києва, разом з Остріжською; я вважаю цю думку недоведеною; більше підстав думати, що окремої Дерманської друкарні не було — тут часово працювала друкарня Остріжська.

Про Дерманську друкарню, на жаль, не маємо ще якоїсь спеціальної окремої розвідки. Про неї писали:

Вandtkie J. Historya drukarń w Krol. Polsk. Краків, 1826. T. I. C. 71 — 72, 386; T. II. C. 28.

Cтpoeв П. Описаніе старопечатных книг И. Н. Царскаго. M., 1836. C. 39 — 41: передмова (частина) Дем’яна Наливайка до Октоїху 1604 р.

Ієрофей, єп. Остріжський. Историческая записка о Дерманском монастыре, 1842. Це рукопис, що переховується в Дерманськім монастирі; зміст цікавий, але багато помилок. Записку цю складено 1842 р. (л. 1 — 20), доповнено в 1869 р. [* Високопреосвященному митрополитові Діонисію та Преосвященному єпископові Антонію складаю тут свою сердечну подяку за те, Що дали мені змогу скористати з цього рукопису.]

Историческая записка о Дерманском монастыре // Волын. Єпарх. Ведом. за 1873 р. № 8.

Максимович М. Собраніе сочиненій. Т. І. С. 182; Т. III. С. 671 — 672.

Wisznewski M. Historya Literatury polskiej. 1851. T. VIII. C. 432 — 433.

Зоря Галицкая яко Альбум на год 1860. Львів, 1860. С.233.

Каратаев И. Описаніе славянорусских книг. 1883. № 173, 176 і 178; тут і література з Описів стародруків.

Селецкій А. К. Острожская типографія. Почаїв, 1885. С. 102 — 103.

Батюшков П. Н. Волынь. Спб., 1888. Примітки. С. 92 — 93: Дерманскій Свято-Троицкій монастырь, Дубенскаго уезда; цілком на основі «Исторической записки» з «Волын. Єпарх. Ведом.» 1873 р.

Зверинcкій В. Матеріалы для историческо-статистическаго изследованія о православных монастырях. Спб., 1890. Т. І. Ч. 168. Тут і література про Дерманський монастир.

Трипольскій Н. Древнія Волынскія типографіи. 1892..С. 235 — 236.

Девятисотлетіе православія на Волыни. Житомир, 1892. С. 93 — 97; Дерманскій Свято-Троицкій монастырь, по «Исторической записке» з «Волын. Єпарх. Ведом.» 1873 р.

Каманин И. К исторіи Кіево-Печерской Лаврской типографіи//Кіев. Стар. 1894. Т. 46. Кн. VIII. С. 276 — 278. Автор твердить, ніби 1613 р. архімандрит Дерманський Ісаія Балабан продав, з дозволу князя Гануша Остріжського, друкарню Дерманську та Остріжську, разом з Стрятинською, Єлисею Плетенецькому до Києва.

Харлампович К. Западнорусскія православныя школы. Казань, 1898. С. 259, 269.

Перетц В. Н. Изследованія и матеріали. Спб., 1900. Т. І. Ч. II С. 141 — 143: вірші з Октоїха 1604 р. та з «Листа» 1605 р.

Спepанcкій М. Н. Переводные сборники изреченій в слав.-русск. письменности. М., 1904. С. 388 — 389 і др.: про «Пчолу» Ї699 р.

Kordaszewicz S. Drukarnie słowiańskie w Ostrogu i Dermaniu. Див. його: Dzieje dawniejsze miasta Ostroga. Краків, 1913. C. 123 — 131. Ha c. 249 спис книжок, видрукованих в Дермані (ніби й 4 мовою польською).

3. Костянтинівська друкарня

Безумовно, ми не знаємо всіх колишніх друкарень, особливо тих, що засновувалися лише для видання декількох книжок; свідки про ці друкарні — їхні видання часто погинули й до часу нашого не дійшли.

Третя друкарня, яку заснував на своїх землях князь Костянтин Костянтинович Остріжський, була друкарня в місті Костянтинові; але який це Костянтинів: чи Старий (в давнину Волинського воєводства) чи Новий (воєводства Подільського, тепер містечко Літинського повіту) точно сказати важко, проте більше певності, що це був Новий Костянтинів, яким володів син Остріжського Олександр.

Безумовно, в Костянтинові велося якесь культурне життя, хоч про нього ближче ми й мало знаємо. В Костянтинові була українська Академія, про що нам свідчить ось ця приписка на рукописній Кормчій, що переховується в бібліотеці Львівського університету: «Року Божего нароженія 1599 декабря 5 списана Петром Станиславовичем Яневскаго, в богоспасаємом гради Константинове, в Академій Константиновской, при дидаскалу смиренном Антонію Єзифовичу, а при держави княжати Василія Острозскаго» [* Пташицкій С. Изданія Острожской Библіи. Спб., 1903. С. 17. Але саме собою напрошується питання: чи не названо тут Острога Костянтиновом?].

Знаємо, що в Новім Костянтинові було церковне братство, як філія братства львівського, якому львівське братство доручувало заснувати шпиталя та школу. Новокостянтинівське братство зносилося з львівським «през послы и листы свои», просячи прислати братського статута, і 1609 р. львівська Ставропигія відповіла на це довжелезною епістолією [* Цю епістолію, дуже цікаву, видрукувано в «Арх. Ю.-З. Росо Ч. І. Т. XI. С. 305 — 339. Див. ще Крыловcкій. Львовское ставр. Братство. Додатки. № 18.].

Безумовно, цю Костянтинівську друкарню, з доручення князя Остріжського, заснував остріжський друкар, москвитин Іван Хведорович, певне з допомогою учня свого Гриня Івановича. Друкарня ця, здається, була власністю Хведоровича, і по смерті його за борги перейшла до рук українських друкарів, Сенька Корунки та пасинка його Сачка Сеньковича Сідляра. Але й князь Костянтин мав матеріальні претензії до Хведоровича, а тому забрав собі цю друкарню.

В лютім 1588 р. до Львова приїжджав відомий віленський друкар Кузьма Мамонич, і названі друкарі — Корунка та Сідляр — продали йому 24 лютого 1588 р. своє право на Костянтинівську друкарню, про що вони й склали ось такого акта (подаю його в перекладі на мову українську):

«Явившись особисто, чесні Сачко Сенькович Сідляр, з Підзамча львівського, і Сенько Корунка, звідтіль, заявили, що вони свою власну українську друкарню з усіма її знаряддями та приналежностями, яку вони мали в місті Костянтинові у світлого й високоповажного пана Костянтина князя Остріжського, воєводи Київського і т. д., вони відступили й разом уступили повним і вічним правом поважаному Кузьмі Мамоничу, громадянинові й радникові віленському, і актом теперішнім відступають і разом уступають, даючи йому і переносячи на нього повну повновласть цю українську друкарню від вище згаданого світлого й високоповажного пана Воєводи Київського, або від кожного другогого, що її має у своїй власті, зажадати й відібрати та переняти, і повернути на свою користь по вподобі, і що вони вже зовсім нічого для себе v тій друкарні не задержують і не вилучають, але все право з повною його повагою переносять і переливають на вище згаданого Кузьму Мамонича і його наслідників по найповнішій формі правного уступлення й перенесення права»

[* Акта цього латинською мовою видрукував Воstel F. в «Pamiętnik Literacki». Львів, 1902. Річн. І. Зшит. 2. С. 301 — 302].

Чи віддав кн. Остріжський цю друкарню Кузьмі Мамоничу, нічого не знаємо; не збереглося також і жодних друків, щоб свідчили нам про Костянтинівську друкарню.

4. Почаївська друкарня

Свято-Успінська Почаївська Лавра — це найдавніший монастир на Волині, заснований ще десь в середині XIII віку. Давній переказ оповідає, що київські печерські монахи, втікаючи від нападу татар, в густих крем’янецьких лісах знайшли собі відповідний притулок на мальовничій горі і заснували тут маленького монастиря. Монастир цей аж до кінця XVI віку був дуже вбогим. Основницею монастиря вже в новий час була Анна Тиховна Гойська, вдова по судді Луцькім, що 1597 р. 14 листопада перша записала на монастир добрі маєтки *.

[* Грамоту Анни Гойської з 1597 р. видрукувано в «Пам’ятниках временной комиссіи». К., 1859. Т. IV. С. 39 — 55; передруковано в «Галичанине». 1863. Кн. І. Вип. 3 — 4. С. 161 — 163; у Амвpocія. Сказаніе о Почаевской Лавре. 1878. С. 289 — 296, переклад грамоти на мову російську. Анна Гойска у своїй грамоті про якийсь існуючий монастир нічого не згадує, лише каже: «Маючи от давных часов в маєтности моєй при селе Почаєве церковь каменную заложеня Успенія Святоє Пречистоє Богоматере, при которой Церкви иж бы уставичная хвала Божія была, умыслила єсми Монастьтрь збудовати и єго фундовати».]

З того часу власне й розпочинається вже новочасне життя Почаївської обителі як киновитського монастиря.

Про початок Почаївської друкарні в нашій літературі панує повний хаос; дослідники звичайно повторюють старе, або додають до нього часом неоправдані перекази. Так, вже Петрушевич зв’язував початок Почаївської друкарні від друкарні Остріжської і додавав, ніби перша почаївська книжка 1618 р. надрукована «быти может типами, закупленными из Острога» [* Галичанин. Львів, 1863. Кн. І. Вип. 3 — 4. С. 169. — Але шрифт «Зерцала Богословіи» 1618 р. зовсім відмінний від остріжських, а тому нема підстав говорити, ніби Ставровецький набув собі друкарню з Острога]. Але частіше повторюється думка, ніби Анна Гойська, засновуючи монастиря, разом з тим дала потрібні засоби й на друкарню *; думка ця не має ніяких підстав, бо ж в грамоті Анни Гойської з 1597 р. ані одним словом не згадано про друкарню. [* Першим на цю думку подав Архим. А м в p o c і й. Сказаніе о Почаевской Лавре в «Вольт. Епарх. Ведом.» 1870 р., окремо 1878 р., с. 33; див. також: Девятисотлетіе православія на Волыни. Житомир, 1892. Ч. І. С. 75, 237.]

Першим, хто розпочав друкарство в Почаєві, був славнозвісний проповідник свого часу, Кирило Транквиліон Ставровецький. Написав він відомий труд свій «Зерцало Богословіи» і дав читати його декому з тодішніх богословів; ті зле відізвалися про цю книжку і не радили друкувати її; здається, ось це й примусило Ставровецького завести собі власну друкарню. І ото ж, пробуваючи ігуменом Унівського монастиря, він тут склав собі невелику власну друкарню і певне тут, в Уневі, розпочав друк своєї книжки: «Зерцало Богословіи»; можливо, що в Уневі видрукувано перші 29 листів цеї книжки. Ігуменом Унівського монастиря був Ставровецький до 3 січня 1618 року [* Харлампович К. Западнорусск. правосл. школы. Казань, 1898. С. 385]. По дьому Ставровецький кидає Унів і разом з своєю друкарнею і з початком надрукованої книги переходить до Почаєва. В Почаєві Ставровецький знову розташовує свою друкарню і докінчує тут друкування своєї книжки (84+2 листи, а також передмови); накінець, 12 березня 1618 р. в Почаєві й побачила світ ця книжка — «Зерцало Богословіи» Кирила Ставровецького, складом в 29+84+2 листи.

Оце й була найперша книжка, видрукувана в Почаєві; на книжці зазначено, що вона «выдрукована власным коштом и накладом» Кирила Транквиліона» отже, монастир до цеї книжки стосунків не мав, бо друкарня була власністю Кириловою. Книжка тільки «выдрукована в манастыру Почаєвском, в маєтности єго милости пана Андриа Фирлея» [* Цитую по примірнику Національного музею у Львові. № 680]; книжку цю присвячено різним особам (Лавріну Дривинському, Івану Ярмолинському Констянтиновичу та кн. Олександру Пузині), певне тим, що помагали своїми коштами на її видання.

Так зачалося друкарство в Почаєві, але це не було друкарство Почаївського монастиря, а тільки приватна справа «проповидника слова Божіа» Кирила Транквиліона Ставровецького. Того ж 1618 р. Ставровецький переїхав до Рохманова, і туди ж забрав і свою друкарню. Почаївські монахи бачили друкарську працю Кирила Ставровецького, але собі друкарні не заснували, може з причини тих неспокійних часів, що тоді все були на Волині.

І більше ста років по тому не було в Почаєві друкарні; правда, в нашій літературі часто зазначають різні видання з 1618 по 1730 р., але ні одного з них до нашого часу не збереглося, і, як дуже добре доказав це Ю. Тиховський [* Кіев. Стар. 1895. Т. 50. С. 1 — 35, 248 — 281], таких ніколи й не було.

Постійне друкарство заснувалося в Почаєві лише тоді, коли цей монастир перейшов на унію. Фундатором Почаївської друкарні був перший із уніатів архімандрит її Феодосій Любенецький-Рудницький: 1730 р. став він єпископом Луцьким, і з того часу Почаївський монастир, міцно підтримуваний своїм єпископом, діяльно почав закладати собі друкарню.

Року 1730 почаївські василіани спровадили собі з Києва словолитника (гисера), перше жида, а потім християнина, і той відлив їм потрібні літери; гравером став у них теж киянин Голота *. В новій друкарні найпершим видрукували: проскомидійний листок та пастирський лист єпископа Рудницького **. Так розпочалося славне потім почаївське друкарство.

[* Акти судового допросу 1732 р. Див.: Волын. Епарх. Ведом. 1909. С. 758.

** Там само.]

Але нова друкарня помітно підривала матеріальні інтереси Львівського Ставропигіального Братства, котре постійно так ретельно боронило своє виключне право на друкарство в цілім краї. І Братство зараз же 1730 р. розпочало, по своїй звичці, безконечного процеса, домагаючись закриття Почаївської друкарні; процес цей з перервами точився більше сорока років. Львівські купці, агенти Братства, були в Почаєві на річній 15 серпня ярмарці, і бачили там нові почаївські видання. Братство зразу ж виграло процеса, бо 20 жовтня 1730 р. дістало собі нового королівського привілея на виключне право друкування книжок. Але й Почаїв не здавався і вперто провадив далі організування своєї друкарні. Так, 1731 р. зняли на почаївській Троїцькій церкві старого даха, що був свинцевий; церкву покрили міддю, а з свинцю наробили літер [* Амвросій А. Сказаніе о Почаевской Лавре. 1878. С. 74. 112. Див. ще: Вольш. Епарх. Ведом. 1909. С. 758.].

Повів Почаївський монастир також і свою боротьбу з Братством, що тоді процесувалося з митрополитом Афанасієм Шептицьким; саме в той час спеціальна папська комісія переглядала братські видання, чи нема в них чогось противного католицькій вірі (при цій нагоді, як свідчить Д. Зубрицький, комісія знищила багато книжок) *; і от почаївські василіани на початку лютого І732 р. подали скаргу до папського нунція в Варшаві, ніби в братських виданнях багато прогріхів проти католицької віри **.

Але нічого не помогло і Братство таки виграло справу: 26 вересня 1732 р. Трибунал Апостольської Нунціатури в Варшаві заборонив Почаївському монастиреві мати свою друкарню й друкувати українські книжки ***.

[* Див. про це вище. С. 88.

** Збірник Львівської Ставропигії. Львів, 1921. Т. І. С. 328.

*** Волын. Епарх. Ведом. (1909. С. 727, 731 і 782) на основі актів твердять, що ця постанова нунціатури відбулася 26 вересня 1732 р. По
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • © sanaalar.ru
    Образовательные документы для студентов.