.RU
Карта сайта

7. Родичі, учіть дітей не слухати чужин­ців сліпопокірно - 1. Спасибі Вам, Мамо І Тато, спасибі за любов! 11 1-17

7. Родичі, учіть дітей не слухати чужин­ців сліпопокірно,

а розуміти їхні мудрощі, тур­боти, красоти, завою­вання. Ви живіть так, щоб ваші діти були вашими не лише тілесно, а й духовно. Збагачуйте допитливий світ дітей наукою рідної духовости, зба­гачуйте своє­рідним багатством віль­ного ума і окриленої душі, і тоді діти будуть вашими. Вони будуть вами гордитися; не буде су­тич­ки між дітьми і родичами тому, що буде одне духовно­тво­рення, буде спільна на­пруга розумового і ті­лесного само­утвердження і цілеспрямування. Впливи ворожих духов­них сил на формування світогляду дитини вашої ви легко відчуєте по її ставленню до вашого рідного духовного “я”, і, відчувши це, не сваріть дитину, а ско­регуйте її так, щоб вона виліку­валася, лікаря не бачивши.

8. Надмірна розкіш шкідливо впли­ває

на формування достойної вдачі.

Людина родиться не щоб брати все готове, ні, їй призначена пристрасна боротьба за життя, за творче змуж­ніння і духовне втвер­дження. Там, де розкіш розріджує бо­роть­бу, люди­на хляне. Ви ощасливите дітей, коли дасте їм нагоду вміло відчути, що таке розкіш, драна сорочка, холод, голод, біда, спека, втома, невдачі, перемога.

Кожна дитина хоче відчути невідчуте, щоб збагатитися новими емо­ціями, щоб при­дбати многогранність хвилювань. Дитина ні­що в світі так не любить, як подорожу­вання з роди­чами, з друзями. Вона жадібна на нові вра­ження. Все, що вона бачить під час подорожі, розвиває її уяву, збагачує її почування, по­ширює і ошляхетиює світ її натхнення, куль­туру її спостереження і мислення.

Вона, подорожуючи, радо перено­сить невигоди, їй смакує черствий хліб, і вона в цьому бачить прояви мужности; вона перед ровесниками хвалиться, що на дощі змокла так, що сухого рубця не було, що в полі ба­чила вовка, чула шум моря, казку таєм­ничого лісу.

9. Родичі, будьте відкривачами талантів.

Відкрийте в дитині нахил до музики, ма­лярства, математики, поезії, різьбярства, кра­си, війська, спорту, мови. В кожній дитині є ті чи інші здібності, але тому, що вони у від­по­відний час не були відкриті, не були плекані, їхні паростки зів’я­ли. Творче мис­тецтво — радість ве­лика. Небезпека чатує там, де без­радісно зріє дитина з порожньою душею, їй світ стає немилий. Вихо­вуйте дітей, щоб вони були творцями своєї твор­чої радости. Радість, здо­бута під час мук твор­чої праці, най­бла­городніша і найпов­ніша. Вона не випрошена і не куплена. Вона не лише дає приємність, а й вважається найдостойнішим шляхом само­вдо­ско­нален­ня і самовтвердження власної гідности.

Учіть дітей, щоб вони самостійно тво­рили ту чи іншу справу. Самотворення дає дитині почуття само­пошани і самовід­пові­дальности. Жи­ти, не маючи творчої праці, зна­чить само­занедбуватися, іти позаду життя. Ви знаєте, як виглядає під тином у бур’яні занедбана квітка.

10. Здібності розумові притуплю­ються тоді,

коли дитині все легко дається. При­гадуйте дитині, що все, що легко дається, має малу вартість. Сили множаться там, де вони пот­рібні, де їх уміло плекають, де необ­хідна напружена дія і вільна творча уява. Роз­виток розуму потребує на­пруги, потребує постійної боротьби з невдачами, помилками. Хто ро­бить помилку і має здібність її ви­правити, той має дані бути подвижником жит­тя. Хто ба­чить помилку і вперто не хоче її виправити, той іде на місці. Безумна впер­тість — поразка. Мудра впертість — пере­мо­га. Помилки там множаться, де немає пляновости, чіт­ко уявле­ної мети, де відсутня духовна і тілесна рівно­ва­га, де грубі емоції панують над розумом.

Кажіть дитині особливо дбайливо: “Дити­но, перед тим, як щось робити, думай. Створи у своїй кімнатці хви­лини думання. Думання розвиває розум. Думаю­чи, стаєш мудрішою. Коли щось робитимеш не думаючи, тобто, керуючись лише сліпим хо­тінням, станеш жертвою малих, а потім великих помилок. То мозок мститься за те, що ти не думаєш, не шануєш його бога­тир­ської творчої сили”.

Розвивайте в дитини почуття самос­тій­ного мислення. Самостійне мис­лення веде до вмін­ня самостійно діяти і за довершену дію само­стійно відповідати. Розвивайте в ди­тини іні­ціятивну єдність між словом і дією. Лише ті люди, які володіють єдністю між словом і дією, гідні створити самостійну дер­жаву.

11. Не сваріть дитину за те, що вона зробила помилку.

Терпеливо і переконливо розкажіть їй, чому ста­лася помилка, що треба робити, щоб вона часто не повторю­валася, розка­жіть, що на світі немає непоми­ль­них людей. Щоб дитина не починала ро­бити, ви благословіть її питанням:

“Дитино, чи ти вмієш працювати ста­ран­но?” Призвичайте дитину до старанно­сти. Ста­ранність стане части­ною її вдачі; вона даватиметься легко тому, що непомітно за­панує у психіці свідомого і підсвідомого життя. Думаю­чи про своє дитинство, я при­ходжу до переконання, що моя мати була тонким знавцем дитячої душі.

12. Родичі, не хваліть дитину за те, що вона Вас слухає,

бо дитина стане слухняною не тому, що це їй подобається, не тому, що вона вірить, що мудра слухняність їй ко­рисна, а тому, щоб отримати дарунок і похва­лу. В неї розвинеться почуття підла­буз­ництва і лицемі­р’я. Вона в хаті навчи­ться піддобрятися ро­дичам, а виросте, піде у світ, то буде піддоб­рятися навіть ворогам народу свого, щоб здо­бути похвалу, ордени, да­рунки, повагу. Хвала багатьом роз­слабила голови і багатьох поробила славними раба­ми.

Не хваліть дитину, коли вона ні­чого доб­рого не зробила, бо вона мо­же переконатися, що ви це робите тому, що не знаєте, що таке добре, а що таке зле. І не звіть дитину коти­ком, песиком, квіткою, думаючи, що це їй потрібно, що це їй мило слу­хати. Звіть її ім’ям її, розвивайте в неї почуття пошани до імени свого, до гідности свого “я”, до вміння від­стояти своє “я”.

Дитина, яка вами обдарована перебор­ще­ними пестощами, стає примхливою, химер­ною, вразливою, лінивою, і ці прикмети зне­щасливлюють її вдачу. Ліниві люди боять­ся труднощів, стають угодовцями, вони шу­ка­ють легких доріг, теплих посад, і пливуть за течією, і в багатьох випадках стають при­гні­ченою жертвою людей дії і слова. Па­м'ятаю, мати мені говорила: "Сину, приєм­ність не лише в радощах, а й у терпіннях. Твій тато названий "врагом народу". Ти не плач. Великі люди були тому великими, що перенесли ве­ликі терпіння. Твоє велике ду­шев­не горе ро­бить тебе між дітьми саміт­нім. Ніхто не хоче боронити дитину "врага народу". Ти надієшся сам на себе, ти не ждеш ні від кого співчуття, і в цьому, сину мій, твоя свята сила і віра. Я — твоя мати, довіряй мені мрії і сльози свої".

13. Інколи Родичі кажуть,

що говорять-говорять до дитини, а вона поводиться, як глуха, на їхні слова не звертає уваги. Коли в цьому немає успадкованих рис вдачі, то таке байдужжя появляється тому, що родичі не виховали в дитини любови до слова, не при­щепили уваги до думки. Родичі розки­да­лися словами легковажно, і дитина пере­стала на порожні слова звертати увагу; во­ни в її уяві втратили вартість. "Чужу лю­дину слухає, а нас недочуває".

14. Не гнівайтеся, що Ваш син,

маючи шістнадцять літ, забуває про візок, в якому тішився соскою, забуває про груди мамині, які його вигодували; він чується навіть збай­дужілим до опіки щирих родичів; він вважає, що все це для нього малозначне. І гніваються родичі: що то з сином діється? Не гнівайтеся. Ваш син хороший. Він муж­ніє, в нього появляється почуття особистої волі.

Він вже починає самостійно мислити, він шукає відповіді на ряд важливих питань: світова політика, розвиток електроніки, лю­бов, справедливість, релігія, відношення лю­ди­ни до людини. Він утверджується сином роду свого; він хотів би дещо почути про свій родовід, про подвижників-прадідів. Ко­ли він національно свідомий, в нього вини­кає хотін­ня (благородне хотіння) бачити своє щастя в щасті народу свого, відчувати історію життя свого в історії народу свого. Родичі обурю­ються, що син, мовляв, рано починає думати "по-дорослому". Їм ще хо­четь­ся ди­тину нянь­чити, їм хочеться, щоб синок ще був слух­ня­ним хлопчиком, який постійно придоб­рю­ється родичам за те, що вони його няньчать.

Така запопадлива "опіка" ображає буйну і вразливу уяву гордого і волелюбного юна­ка. Він стає тривожним, сварливим, або заку­порюється сам в собі, щоб уникнути сварки з родичами; він шукає місця поза рідною хатою тому, що там він вільно проявляє оборону свого "я". На мою думку, варто, щоб були створені молодіжні організації Віль­но­го Мис­лення, куди б юнак ішов не лише, щоб стояти по команді струнко (це також хороша мане­ра), а щоб сказати все, що він думає і почути такі ж думки від своїх гід­них ровесників.

15. Інколи дитина притаєно заощаджує гроші.

Чому ховає? Вона ховає тому, що хоче мати свій особистий світ плянів, хоче вести розмову з мріями своїми. Найчастіше це трап­ляється тоді, коли минає дитячий вік і при­ходить юнацький. Не дуже добре, коли ро­дичі, не питаючись, зазирають у гаманець си­ночка чи донечки, шукають там чутливих листів. Вони цим виховують в дітей недо­вір'я до себе.

Молода людина, прощаючись з дитинст­вом, хоче мати щось своє інтимне, омріяне, неколективне. Не відбирайте в неї права ма­ти свою вільну індивідуальність, не втор­гай­теся обурливо у вік її ніжного "я"; дайте їй право мати свій, хоч і маленький, хоч і ще наївний, але свій берег захоплень, хвилю­вань, споді­вань. Мене одна шістнадця­ти­літня дівчина одного разу спитала, чи я осуд­жую її вчинок? Вона таємно від роди­чів, обмежуючи свій обід у школі, заоща­ди­ла чотири доляри, тепер чує­ться щасливою, бо в день народження свого хлопця Славка подарує йому краватку. Я відповів: "Добре серце має той, хто ним ділиться з другом добрим".

16. Родичі.

Статевий потяг у дітей, які вже стають дорослими, явище закономірне, і ви їх не піднімайте на грум, не лякайте по­гро­зами. Не втручайтеся в ніжні тайни сві­ту їхніх ін­тимних почувань, у святиню їх мрій, споді­вань, не вторгайтеся бездушно в їхні зворуш­ливі серця. Не насміхайтеся з донечки, що вона "вже закохалася". Кохання постукало до її невинно­го серця так неспо­дівано, що вона й сама хо­дить розгублена, зніяковіла, а ви ще й горя їй додаєте. І сина не картайте, що він "залюб­лений", і бачить в ніжноокій все, що є на світі найкраще. Ніщо в ранній молодості не є бо­лючіше, як від рідних родичів чути глум­ливі слова про пер­ші проліски кохання. Про­явіть увагу до таїни дітей своїх, до їхньої само­гідности, і пригадайте свої юні роки, свої радощі і помилки.

Скажіть юним синам і дочкам, що любов — це щось найкраще у світі тих людей, які вмі­ють самі себе контролювати, які володі­ють сво­їми почуваннями. Любов — це не по­рож­ня хвилева забавка, не, як кажуть деякі аме­риканці, "µут тайм", ні, любов — це пі­знання людини лю­диною, людині хочеться відкрити людині свою душу, таїни серця свого, і все це можна зробити лише при допомозі тих по­чувань, які ми звемо світлим прекрасним коханням.

Там, де немає самоконтролю, там, де став­лення до любови легковажне, любов має ба­гато чорних хмар, з яких ллються такі сльози густі та солоні, що навіть у сонячний день не видно сонечка. Скажіть так, скажіть стримано і щиро, і ваші діти вас зрозуміють, і глибоко задумаються. Вони плекатимуть статеву гід­ність, щоб збагатити свої почу­ван­ня, зробити їх красивішими і мудрі­ши­ми. У мудрих людей навіть сліпа любов ви­дюща!

Треба виховувати дітей, щоб вони мали розвинені почуття відповідальности за свою поведінку. Не треба постійно надоїдати по­грозами, залякуванням, недовір'ям. Сумлін­ня і розум підказують людині, щоб вона пово­дилася розсудливо, сумлінно. Достойні родичі можуть нічого не випитувати у дітей своїх, і відчути, що в них на серці, яка в них туга, радість, і що треба робити, щоб діти в ро­дичах бачили щирих і бажаних друзів.

17. Родичі, Ви стараєтеся говорити до дитячого розуму

і дивуєтеся, що не маєте ус­піху. Не дивуйтеся. Ваші мислі не мають сили тому, що вони не всоталися в серце ди­тини, не зачепили найпотаємніших струн її душі, не стали її вмотивованим переко­нанням. Я знаю, що деякі родичі не вчать дітей, а муштрують їх як котів, псів, і ду­мають, що вимуштрувана дитина розумніша, здібніша. Помилка. Ви­шко­лений звір не ро­зумніший за того звіря, який живе в дикому лісі. Дітей треба вихо­ву­вати, а не привчати їх до бездумного вико­нання наказу, мовляв, "роби і не думай". Коли ви стримаєте в ди­тини свобідний розвиток дум­ки, вона, виріс­ши, матиме нехіть до ду­ман­ня і буде забо­бонною; їй відхочеться думати, її задово­ль­нятиме її сліпа віра в будь-що.

18. В дитини є вроджений нахил до від­ваги.

Відвагу треба цінити і клопітливо пле­кати в дитячі роки, а не тоді, коли вже "сіються вуса". Вмійте талант відваги уш­ляхетнювати, ціле­спря­­мовувати, стимулюва­ти, а не осуджувати його. Не лякайте ди­тину, що під час бігу вона може вивихнути ногу, під час плавання може вто­питися. Ногу можна вивихнути й під час ходу по рівній дорозі, у мілкій воді можна втопи­тися. Учіть дитину спритно і правильно біг­ти. Не відважний, а хибний біг може скалі­чити ногу.

19. Є матері, які вірять, що сина треба виховувати

пестливою ніжністю. Хибне мір­ку­вання. Сини, які були ніжені мамами, ста­вали покірними рабами тих синів, яких мами не ніжили.

Мамина ніжність — це тепле джерело, з яко­го син п'є напій лінивства і угодовства. Ма­тері, глибоко в серці ховайте свій скарб (материнську ніжність), пробуйте його пере­плавити в суцвіття материнської мудрости.

20. Мудра мати привчає сина до муж­но­сти,

бо він муж ("мужній"), його ждуть гура­µани, рівна і нерівна боротьба. Він повинен бути відважним, світ належить відважним. Він по­винен бути гідним сином Вітчизни. Гідність — шляхетна людяність. Він повинен бути врів­новаженим. Врівноваженість — во­ло­дарська духовість. Одні її отримують від родичів, інші повинні її самі плекати.

Синок, вискочивши з повиточка чи віз­ка, спорадично любить наслідувати не підла­буз­ництво, а відважні вчинки. Він хоче постійно перебувати в русі. Він прагне все робити, все знати, його душа завантажена морем хотінь, мрій, плянів, натхнень. Він бі­жить на вулицю, там є такі, як він. Він бере участь у "війні". Він падає "ранений" і при­хо­дить до хати з роз­би­тим носом. Він здійс­нив "подвиг". Він відчув перший біль — його во­рог нехотя кинув грушу в ніс. Інші "вої­ни", отримавши таку "рану", плачуть і бі­жать до мами. Він не плаче, він ніби хоче, щоб мама привітала, що він від­важно про­ходить через перший "перехресний вогонь" життєвих невдач. Мама незважаючи на свою доброту, бере пояс і виконує свій "материнський обов'язок". Вона не розуміє благородного світу дитини. Вона не знає, що син підсвідомо керується інстинктами дуже далеких предків, які були войовничими, відважними, і лише тому здобули право жи­ти, право продовжити існування роду свого на найбагатшій у світі землі.

21. Мати хоче, щоб її синок був покір­ним.

Вона хоче, щоб він ріс у "інкубаторі" її материнської опіки, щоб він всі мамині на­ка­зи виконував слухняно. Мама хоче відчути си­лу свого материнського "я". Мати не ду­має, що відстоюючи своє "я", вона відбирає в сина його "я", відбирає в сина право бути собою, сама над цим не задумуючись. Прав­да завжди по стороні матері, одначе вона (материнська правда) повинна керуватися не лише чуттями, інстинктами, а й відчут­тя­ми. Сина треба не лише зберігати для жит­тя, а й виховувати.

22. Птах, який літає в різну погоду, має мужні крила.

Він покоряє тих птахів, які лі­тають лише тоді, коли немає вітру. Сила мно­житься там, де є перешкоди, де сила вимірює силу. Матері, плекайте синів-орлів, будете матерями-орлицями, ваш рід стане народом орлиної породи. Очевидно, ніхто не осуджує материнської ніжности, коли вона мудра, корисна, красива, педагогічна.

Я хочу, щоб мати огорнула світлою ніж­ністю сина-богатиря (подвижника), а не сина-підлесливого раба (яничара — профе­сій­ного чре­воугодника). "Сину, хоч ти й зробив донос на тата в НКВД, і тата роз­стріляли "за наці­оналізм", і твої груди ор­де­ном Леніна при­кра­сили, але ти ж моя дитина, іди, я тебе по­цьомаю, дам тобі білу сорочину". Така ніж­ність (хоч вона й мате­рин­ська) плекає плем'я братовбивців, зрад­ників народу, які готові в ім'я своїх шлун­кових інтересів, в ім'я їм прищеплених пере­конань ленінських, продати брата, продати свою рідну матір, знаючи, що вона (мати), навіть продана в неволю, буде ніжити сина свого — ката свого.

Мати всежертвенна. Наприклад, у дея­ких тварин існують природні закони, що мати, народивши діток, відбирає в себе жит­тя, щоб своїм тілом годувати новонарод­же­них. Лебе­диха, бачачи, що дітям не має що їсти, сама роздовбує дзьобом собі груди і годує діток своєю теплою кров'ю. Існує вели­ка боротьба за продовження роду. Мати-людина повинна жити законом: коли її син убиває членів свого роду, він не заслуговує на материнську любов.

2014-07-19 18:44
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • © sanaalar.ru
    Образовательные документы для студентов.