.RU
Карта сайта

Шшшя критика - 77

і

являє собою воднораз текст і звук, мелодію і супровід, щось завершене, що не потребує більш ніякого доповнення:
Ще пізнього літа збагнеш ти В садках запахущий привіт Як в коси вплітати почнеш ти Плющ і вероніки цвіт.


тем, зокрема окультизму. - До особи Карла Достала, редактора часопису

«Novy ïivot»,

так само на основі даних, повідомлених нам д*ром Я. Лоу- жілом: він народився 22 вересня 1871, номер 29 листопада 1923, був священиком, поетом та запопадливим організатором у дусі чеського «католицького модерну». Свій часопис заснував 1896 і провадив його по рік 1907. Додаткове прізвище «Лутінов» - як поетичне ім’я - вій засвоїв собі за місцем народження свого батька: Лутіи

(Lutin).

и

JohanesvonGuenter.

1)

Стефан Георге / Переводе немецкой рукописи К. М. Жихаревой // Аполлон. - СПб., 1911. - № 3; 2) Стефан Георге, его время и его школа / Переводе немецкой рукописи К.

М.

Жихаревой // Там само. - № 4. -

Перекладеними витягами друкується

у дол®

11

®*

нашого видання.




422


Мов золото сяють хліба ще Хай менш показні як були А рожі не звабні хіба ще В строях вечірньої мли ?
Забудь що це благо мале нам По клятву дали ми колись Радіти як доля пошле нам В парі ще раз перейтись»’*.

^ Вказано, отже, на факт самодатности цієї мови, зрозумілої для дули лиш на особливий ріб. Але, по-друге, вказано й на можливості нового робу комунікації.


Те, що мало б бути зрозуміле тільки для однієї усамотненої душі, виявляється, має здатність промовляти й до іншої душі. Новина полягає в тому, що «ми не надаємо більше вирішного значення голосним трагедіям, почуттям, які, самі в собі незламні, стоять одне навпроти одного в категоричних контрастах. Так, як більша їх частина була б уже занадто сильнодужа для наших органів сприймання, так були б, либонь, наші почуття занадто нечутні для наших батьків. Наше життя оформилось таким способом, що, приміром, погляди, які ніхто інший не вловлював, слова, які просто падали або, незбагнуті, летіли далі, стали тими формами, якими душі взаємляться одна з одною»

55

.


А висновок з того наче й нежданий, та суттю зовсім послідовний і разом з тим - нехай буде дозволено слово, бо воно тут на місці - революційний. Лукач побудував своє есе так, що висновок стоїть у нього гіпотезою, напочатку. Наведімо його в логічно-оберненому порядку:


«Одного разу, можливо, ми побачимо “Мадам Боварі” в руках дівиць із добрих домів [höheren Töchtern], у можливо недалекий час Ібсен витіснить Шіллера з гуртків підвищення самоосвіти [Fortbildungsvereinen] по гімназіях і - хто зна? - може, з віршів Стефана Ґеорґе, ще стануть народні пісні.
Холоднеча Ґеорґе тим самим: неспроможність сьогоднішнього читача, комбінована з цілою купою - багаторазово - копи- ченої сантиментальної зайвини. Він холодний: бо його трагедії такого роду, що сьогоднішня пересічна людина не відчуває ще їх як трагічні й тому гадає, мовляв, ці поезії виникли тільки задля гарних рим. Холодний: бо висловлювані звичайною лірикою почуття не відограють у його житті більш ніякої ролі.
Та все ж одного разу, можливо, стануть і з цих віршів народні пісні»56.
З огляду ж на той факт, що «мистецтво для мистецтва» - це, мовляв, феномен соціологічний і психологічний, уточнюється й поняття естетичного за переломових часів: «естет - це той,


м $eorgvon Lukäcs. Die Seele und die Formen: Die neue Einsamkeit und ihre Lyrik: Stefan George. - Berlin: Fleischel & Co, 1911. - S. 186 f. (Далі як: Lukäcs.) Есе про Ґеорґе написано раніше (1908). Цитований Лукачем вірш з «Року душ і» тут у перекладі Олега Зуєпського. к Lukäcs. - S. 184.


И Lukäcs. - S. 176.


423


s 111 ИМ роди IV* « *• Л«»0у. КО Jilt рПЦІОНйДЬНе почутг»! <}|»М||

ПНМгрю,

МИІІ фО|1М\’

МйІОІЇ.

'Illltl«' ЙЙ ЩО» l. ІС ГОЦП'ІНО ОДср>|Щ1е

V

toi

і

i|tOM

V ІІНІ ІІІДІ /І МІМ І1ІМІІМ .1.1 ЩО( І., ЩО. ІШЛГЖІІО Щд


О. .киї» ЦІЮ ІІїИ Грою, МОЖС Оутп іруЧНГ й(Ю І іуді 1C, Ц«' |()|| ОДИіНч ЧГО МІ' >МІІ ;і« » ЦІИІП» Д(Н І IM уц.І11 НІ! і ХТОЙІІІ не СХИЛЬНИЙ іііініІМіШі tu .»мінно форми, і 11«« >| X* її і для і» »» і и»:іу чужії*

ДУІІіеіІНМЧ

• І.

НІНІ,

.lilt ІН'

О.ІЖй»

ПІН ПОШІІОІ'ШТП ( мок почти JIK Г|»\Oy-, H|tOHHII\, ІЦО Д’ІМ Кожної IIC MII« ГРІЦіКОІДОбН І.ІЬ(ЧІ|»Н« М||Г
її « нмн.пичін'. \ » « ». іат< , на« Ічі ііьки нш >ішп їм IV спроможний
fcoiiv VI» Юс і (ЇМ « «»Лі "і ІН'ЦНфІЧНІ ПИЙНЙЧСНИЯ" І » ВИМОГО reftç « і НОрМг oOl ГЙНННН, ЯКІ ІІНЙНЙЧЙЮГЬ ЙОГО Xlft І " . ( ) Г)І\<‘: •• І соріг |'< II I \ ЦЬОМУ розумінні мої»«, ЯКе' ДИНС МОЖС ЩОСЬ ПНСЛОПІГТІІ Нін « і it

і.

і і(• ■ ойіійЧйг , що і і.огодіп аіич го не потребу*' ПІа'іц,
(;ЮО bp.UIH'« Кй ».»III ЩО ТІЛЬКИ МЙДО М1КІ ПМДСЙ 14 IlOTpHtye, д й ІІОір'0.1 « і ‘I If'Д ЦИЧ ІіеЛЬМН ІН'ІІІ 11.1 І ІН рІІПУЧа), ОТОЖ ПІІІ мусить ИІЙ\оДІІ І II II l’OÔi І rtMOMV III І III« « ІІІІІ МОЖЛИІНИ I I, »IM tUlCIMiCHO 114 III О H,І ЧУЖОГО, ідеального (МОЖЛИПО, ніде IK* iÇHyiOMOhl)
читйчй форма поезії нинішнього дни«’'".
І (гм.« ,іиі « пд\ чонц і,, що икалунало 6 на знайом стіш Теорії .1 ЦИМ (ЯК І .1 ІН'Пр(»\р,П.КІІМ І МНГСрОІІІІМ) рОЙГЛЯДОМ Його ІІІО|»ЧО> I II Mill IIO III І ІНШОЇ,

.1111

ІіеГЙТІІІНІОЇ реакції. Може Суті), ЩО |\ «Н|>>Ш \І Ції І ГОрОНй ЙОГО ДІЛЙ, fiept пек гину ЯКОЇ lipo.lll.IH In к.іч, не vx підомліопйійі і. годі ще ані його ближчим ото* ченним. .»ні ніічі « ймнм I hm часом же, икраа гого року, коли
ЛукйЧИїНйіи нос еі о, 11)08. ш й гора г\ роанаиц»і бу. іа пройм*
» i pon.ui

.1

it \ о\ки.» іьиому ро.і\ мінні: Арнольд Шенберг і Антон фон НоЛорИ, ІІйЮДІ ЩО ГЄЖ ЙОЛСІМ МОЛОДІ пДІІйНйДЦЯТНТО* HOHHMI“. OinfvllKMW III » HOI перші оапучонин НОСЗІЇ Георге!
І

le

лн.ті. як по»

гйнніісм

пост і до цього фикг\. Відома лише Йоїчі загальна думка, мотни, «між музикою монн» га і потру- мем гадкною • м\днкок» не

ù

н\< нрячіот

an’

маку, бо для цих двох воді

и

зи\коіін< ' ми пні цідкоинго підмінні законн»

4

*.


Ihm не менш or«' Луклчсис «nu ні", і осоЛлиио «народні», імрі запам'ятати надалі.

І коли іоке моїм зиорн) і.п ь \ і горон) пародіюй», іч» тим < .імим » понхк.н п.* м il потреб а ч, міаі п. мк обходиш н «є» tvt» і . ( *Оі« рНК' » ЖИІНІМН ІГОДЬМН. мк кін серед них жни, чкоі буй
НЛ-еи. НИОДіН'.ПІЬ І ІИІІЧОК .1 IIOHO« ИНИХ ll\Ù И каці Й ГИЧ. 414W ТО’

ч їй до ньои* гак Очизико.

утноркнггы

я широка Й дога ііз»»іиім карний

OiOftiw IX44V

.1ц«дгннц ції і аг. » го<

omiux

цієї роками й

цс\

ч і нрічччми її» |ч л і нчі неанаїнм \ їм л.и аі\ » ферн інч'іччкчч»


Ж Н ІТч Мй< нриліужніне h ие еен< ЙЦІЙНКМН ппкріптимм, Ä у « i jvoi їй лтд» л irMt'hv » \ перечна « шість і \I a . a Me n Ііьомх |hv.v;ii

11

чнгйч д«'і»ід\ на і нмгі і.» я нро но но (тане, інколи й іч

-1

ь \ні»»>інокне.
Ч 177 л* і s


Ш




доіиоиу с умарну характеристику годиться погтаїніти тут І
^'іірипсій відразі до гуманітарної балаканини пін мав у собі миііну природність, яку відчувало кожне* незі псоване дитя )і(у и одного молодого садівника безперечно виявилося це ,ч0Лп піп, уздрівши І еорГе и парку замкової гори, ви-

  1. . ■■ у цього очі, мов у козулі” - дружньо-незглибне й I ^н'м-приполс1 його узахват.- ОтапервозданнаІпипапиа.чбула Е*що і» І сорте пов'язувало селянсько-міцне з душевно-ніжним Е і'іі'пін'ііпіму серед німців, частішу серед романців відкриту |,»>МУ с пітоні урбанічиість, ■ його бо «римський дих», що про & ЦІ.ОЇО1»ІИ мовить у вірші [ в одній з “Таблиць" у “Сьомому колі"], 111іП,п|»иипПмпі рівною мірою за духову та тілесну дійсність.

| І.і як же воно виходить, що ця дійсність Ґеорґе так далеко І|іді-іч)Іті» під того обрану, який зробили з нього загально, зокрема його власний кру г? І Ірпчпна, безумовно, та сама, яка припалили до невпізнаний сливе всіх великих за їхнього власного чйсу: оскільки попи розсаджують старі порядки і і самі встанов- дююіі, нону міру, вони не вкладаються ані в одну з звичних переданих категорій життя й насамперед мислення. Л що їхнє Так і Ні намагаються зрозуміти за допомогою якраз цих категорій. то такс розуміння й веде мимохіть до непорозуміння»м>.
('.під, звичайно, сказати, що фунтом непорозуміння - чи іі іиигаті нерозуміння була значною мірок» її поетова початкова непевність власного образу. Точніше сказавши, іїдеться про той перехідний період, у якому новий костюм, костюм ментора також ІІПВШОС готичних речах, був уже приміряний і вивірений \ вужчому крузі, проте не сприяв ще свободі рухів у поширеному просторі Гаке править за нормальну річ навіть і втих, хто вже від старту уявляють собі в основному, що вони робитимуть У житті.
У всякому разі, зворушливий момент конфронтації з життям під той час, коли залишки езотернзму вагалися поступитись місцем ролі иапчителя й провісника, зафіксовано в оповіданні малярки Шарлотн Венцедь, рукопис якого перебуває в посіданні Робсртл Іісріпісра. Сценою мюнхенський «фашинг», кар-

іш 1904:


•Дім Вольфскелів! Усе пульсувало! Діти від чотирьох га п'яти років розмовляли тільки віршами. Молодь, яка брала \часть \ маскованому поході Карта Нодьфскеля* була вбрана твгх» карнавального вівторка 1904 V грецькі тати. Усе заструї- лосьна вулицю, блакитне небо з південним сонцем, блакитно- білі прапори, сп’яніння над усіма людьми, якого вже напевно більш ніколи не було, як гоїч» незабутнього дня. Вечір застав унось круг за довгим с толом \ кафе Л юїтпол ьд. Молоді стікалось Дєдаіі більше й більше, вона лежала, сиділа іі стяла, майже архітектонічно набудоВ) ючнсь навколо осередку: (. гефан Іеоргс, який тоїч» разу замішався \ ілчнх. бушуючх мюнхенську


* * X. 24<к


4І5


фашингову веремію, - тобто ВІН СИДІВ, ТИХО ТІШИВШИСЬ, і п важно

головував,

та проте таки насолоджувався тим, як оця дісна п’янь охопила всіх. Побіч нього Генрі ф. Гайзелер, зод^ нений, як предки часів Шіллера - незабутня картина. Аж раг, том

з метушні

танцюючих вирвалась молода дівчина, вогнен- но-руда й вистроєна, як наші бабусі, спідниця на спідниці -

grande dame.

Вона не знає, що то за люди, може, вона

шукає

за цим столом котрусь свою подругу. Та ось вона підходить до Стефана Ґеорґе й каже: “Слухай, та й чого ж це ти такий поважний та тихий, коли он усі регочуться й веселяться?” І кладе йому руки на шию і всідається йому на коліна. Весь статечний, весь самозаглиблений, він дає цьому статись, обличчям миготить усмішка, незабутня для того, хто її тоді бачив. І люди навколо нього скачуть і щасно бушують, особливо Карл Вольфскель охоплений отим священним сп’янінням, що тільки він умів його так цілковито відчувати й ним насолоджуватись. А руде дівча довго сиділо на колінах у Стефана Ґеорґе і не мало уявлення хто то був, - і вельми спокійно зносив він це - то був Мюнхен за фашингу 1904. Додому йти отими вулицями, сповненими шуму тих, що бажали насолодитись до кінця, було для молоді, скупченої вколо Ґеорґе, священним святом, вони промовляли вірші Ґеорґе, Іельдерліна, вони промовляли вірші, які виголошували були перед тим для Вольфскеля»60.
У першу мить може здатися, що душевна боротьба тут відбувалася так: поет, причетний до оливного гаю або принаймні до салону; де розмовляють побожно й тільки пошепки,

по-

долує збентеження від раптово вибухлого людського галасу. Якоюсь мірою, як сказано, так воно й було, бо були ще хитання у переміні лаштунків. Та після того, що стало відомо тепер

про

нього, можна зважитись на визначення душевного стану з

про

тилежного кінця. Отже - що він тяжко стримувавсь, аби не

роз

реготатись і не впасти у загальний захват непогамовних мюнхенських вечорниць.
Бо свідки в один голос стверджують, мовляв, натура це була хоч суперечлива, хоч і назнаменована всіма екстремами того, що зветься духовістю, та, однак, в основі своїй кріпка, життєлюбна, земна, - ба земельна, селянська. Такий він був і ззовні, для тих, хто мали змогу бачити його довше, ніж одну мить. ФріД' ріх Вольтере: «Дивне враження справляє несподіване інак- шення вигляду голови Ґеорґе збоку й спереду: при всій терпкості, суворості й розмахові ліній та площин у бічному становищі вона видається вузькою, видовженою і по-урбаністинному дражливою, тоді як з лицевої сторони, хоч і жваво рухлива та багатоманітна у тінях і світлах, вона широка, вперто підпорна й сливе приземої витривалості1.
Герберт Штайнер: «Яке перемінне було його обличчя! Я бачив його ніжним і ту рботним, замкнутим, непроглядним, геть
Rothnngn. - S. 118. и Bœhringer. - S. 133.


426


чужим і-як жодне інше - відміненим, опанованим спалахнутою пристрастю. [...] Ґеорґе почав рано старітись. Уже на той час буїїие волосся було перемежане сивими пасмами. Колір облич- -яб^в блідавий. Надбрівні дуги й щоки в иста вал и костисто, рот
різко обрисованим підборіддям мав напрочуд тонкі губи. Пізніше він був з вигляду, либонь, мов старий селянин, тоді ж у ньому було багато від священика»62.
Ганс Браш у нотатках, які зберігаються в Берінгера, зазначає, що Ґеорґе нагадував йому «радше всього такого собі пишного, а проте наскрізь формованого землероба з широкими плечима й потужними грудьми, над якими сиділа велика, довгим сивим і прямим волоссям ще дужче побільшена голова»'’5.
Сам Берінґер: «Те, що вилиці виставали, було спричинене худорлявістю обличчя. [...] Його рот був широкий, губний ви- пін довгий, як у Бодлера. Це робило його воднораз велемовним і витонченим. Якщо в куточку рота грала усмішка, то вона міс

тила

в собі знаття, люб’язність, скромність, турботливість і поблажливість. Та з того ж самого рота, який винайшов най- ніжніші пісні, могла линути й лайка на всі заставки, мов з рота геєнського сільського дядька»04.
Таке одноразове поєднання рис, що визначають загальноприйняте уявлення про генія, з властивостями міцно врослої у грунт, по-земному цілеспрямованої вольової істоти вражало й людей, які навіть і не знали гаразд, що він за один. Свідчення в цьому дусі опублікував денеякий Фріц Краус, що одного разу на початку 20-х рр. спіткав Ґеорґе на поштамті у Марбурзі:
«Вгорнутий у темний оксамитний одяг, з дбайливо пов’язаною вколо шиї широкою світлою биндою, увійшов середній на зріст, кремезно збудований, проте худорлявий чоловік, чия ледь зігнута вистать, чия статечна і, однак, наполеглива хода [гаип^геіГепсІег] могли б дати підставу вгадувати в ньому старого селянина, якби таке враження не заперечували тонкі, одуховлені руки. Що в ньому насамперед пантеличило й дивувало, сливе лякало спостерігача, була цілком незвичайна будова легко закинутої назад голови. Над блідим обличчям панувало широке, сильними поперечними зморшками пооране чоло, що опукло виставало над бровами й переходило кантами у скроні. Між ними та дужо позначеними вилицями зорили з глибоких, темно обтінених ямок гострі очі. Худі, обабіч кріпкого носа карбовані щоки облямовували прямий, міцно стулений рот і закінчувалися в енергійно вистаючому підборідді. Обличчя, сповнене рішучости й твердої волі, а, проте, разом з тим і високої духовости. Ця остання проступала ще яскравіше у профіль, який супроти передньої сторони обличчя здавався несподівано тонким і нагадував типом відоме ренесансове погруддя Данте - тільки що вух не закривали навушники шапки, а,
2014-07-19 18:44
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • © sanaalar.ru
    Образовательные документы для студентов.