.RU
Карта сайта

12.2.10. Державна підтримка розвитку фермерства: В Україні зареєстровано 35.9 тис. фермерських господарств, яким

В Україні зареєстровано 35.9 тис. фермерських господарств, яким передано у власність та надано в користування 932.2 тис. га сільгоспугідь, у тому числі 857.4 тис. га ріллі (табл. 12.5). Середні розміри землекористування одного господарства становлять 26 га угідь, зокрема 24 га ріллі. Однак питома вага наданих фермерам сільськогосподарських угідь у загальній площі угідь України ста­новить лише 2.2 %.

Аналіз розвитку фермерства засвідчує, що держава не надає належної допомоги у його матеріально-технічному, технологіч­ному і фінансово-кредитному забезпеченні. Фермерство ще не ви­явило себе як конкурентоспроможна форма підприємництва у сільському господарстві.

Сьогодні у розвитку фермерства найповніше простежують­ся регіональні особливості формування багатоукладності (див. рис. 12.5).1

_____

1 Балян А.В. Особливості розвитку фермерства і його кооперування в Закарпатській області: Автореф. дис. ... канд. екон. наук. К., 1995. С.12.

409

Таблиця 12.5

Селянські (фермерські) господарства та площа сільськогосподарських угідь, виділена для них в областях України (01.01.1998 p.) Область Кількість госпо­дарств Площа наданої землі, га Припадає в середньому на господарство, га сільгосп­угідь у тім числі ріллі сільгосп­угідь у тім числі ріллі АР Крим 1206 22613 19411 18.8 16.1 Вінницька 827 19084 18049 23.1 21.8 Волинська 556 9245 8300 16.6 14.9 Дніпропетровська 2672 86975 84277 32.6 31.5 Донецька 2300 58982 53294 25,6 23.2 Житомирська 352 6561 5993 18.6 17.0 Закарпатська 1338 5557 5067 4.2 3.8 Запорізька 1878 70895 67162 37.8 35.8 Івано-Франківська 654 7693 6545 11.8 10.0 Київська 1024 25044 23334 24.5 22.8 Кіровоградська 2060 80960 76921 39.3 37.3 Луганська 1405 62714 52492 44.6 37.4 Львівська 1218 22415 19524 18.4 16.0 Миколаївська 4469 106520 99244 23.8 22.2 Одеська 4257 69361 64412 16.3 15.1 Полтавська 1422 43710 41346 30.7 29.1 Рівненська 436 5286 4488 12.7 10.3 Сумська 882 27545 25883 31.2 29.3 Тернопільська 812 13495 13323 16.6 16.4 Харківська 1160 43351 39864 37.4 34.4 Херсонська 2859 95861 84787 33.5 29.7 Хмельницька 521 14922 13907 28.6 26.7 Черкаська 555 14101 12646 25.4 22.8 Чернівецька 585 3446 2818 5.9 4:8 Чернігівська 479 15891 14283 33.2 29.8 Україна 35927 932227 857370 25.9 23.9

Дослідження процесів становлення фермерства в Україні за період 1991-1997 pp. свідчать, що протягом 1991-1993 pp. темпи зростання кількості фермерських господарств були досить високі. Починаючи з 1994 p. вони сповільнились, а з 1996 p. - припини­лись. Це означає, що в країні сформувалися несприятливі умови для ефективного розвитку фермерства. Причини такого стану, пе­редусім. такі:

410


Рис. 12.5. Система регіональних особливостей розвитку фермерства.

411

відсутність стартового капіталу;

обмежені можливості державної підтримки;

неможливість одержання кредитів на доступних умовах;

низький рівень матеріально-технічної бази;

низький рівень компетентності частини фермерів;

законодавча неврегульованість окремих питань розвитку фер­мерства.

Сьогодні в Україні є три шляхи формування селянських (фер­мерських) господарств: по-перше, на нових спеціально відведе­них для них земельних ділянках з фонду земель державного запа­су і резерву; по-друге, на базі особистих підсобних господарств населення шляхом розширення їхніх земельних ділянок; по-третє, на базі майнових і земельних паїв селян, вилучених з колгоспів і радгоспів, та майна підсобних господарств інших підприємств.

В умовах малоземелля Західної України, зокрема у Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській областях, пріоритетним шля­хом розвитку фермерства є підсобні господарства населення (табл. 12.6).

Таблиця 12. б

Динаміка середніх площ землекористування у фермерських господарствах, га Станом на 01.01., роки Україна Львівська область Гірська зона Карпат 1991 24.3 10,0 4.9 1993 18.9 9,0 4.4 1993 19.9 9,9 4.9 1994 20.1 10,0 4.7 1995 21.9 10,5 4.8 1996 22.5 10,0 4.8 1997 22.6 10.2 4.7

В усіх регіонах України суттєвою перешкодою для розвитку фермерства є, насамперед, незадовільний стан матеріально-тех­нічної бази. З огляду на це структура більшості фермерських гос­подарств орієнтована на одержання найменш енерго- і трудо­містких видів продукції.

412

Програми сприяння розвитку і функціонування фермер­ських господарств розробляють на державному рівні. За харак­тером впливу форми і методи підтримки аграрного підприєм­ництва на державному і регіональному рівнях поділяють на юри­дичні, економічні, організаційні, адміністративні та соціально-психологічні.

Для конкретизації державну програму розбивають на регіо­нальні, мета яких - виконати завдання державної програми з ура­хуванням природно-кліматичних та соціальних особливостей роз­витку території. У програмах регіонального рівня можуть бути передбачені додаткові важелі економічного, організаційного та соціально-психологічного впливу.

За період з 1991 по 1998 рік в Україні прийнято близько 40 законодавчих та нормативних актів з різних питань функціону­вання фермерських господарств та, проте поки що ефективної пра­вової бази для захисту прав існуючих господарств не створено.

Недоліки у правовому забезпеченні діяльності фермерських господарств зумовлюють численні спори. Не вирішеними є пи­тання щодо розмежування таких понять, як селянське і фермерсь­ке господарство (хоча Закон України називається "Про селянське (фермерське) господарство"). Недостатньо врегульовані питання щодо земельних спорів, порядку створення правового режиму при­ватизації майна, землі та ін. Вкрай обмеженою є пряма фінансова державна підтримка. Зокрема, у 1996 p. з 9.5 млн грн., передбаче­них державним бюджетом на цю мету, фактично було виділено лише 1.8 млн грн. У 1997 p. державним бюджетом було заплано­вано виділити 6 млн грн. (потреба - 40 млн грн.) на підтримку АПК, однак фактично отримано лише 4.3 млн грн.

У країнах з ринковою економікою для фермерів важливо бра­ти участь у спеціальних державних програмах. Зокрема, згідно з американським законодавством, фермеру, який вирощує визначені умовами державної програми сільськогосподарські культури (ку­курудзу, бавовну, тютюн, пшеницю та ін.), уряд гарантує компен­сацію, якщо ринкова ціна впаде нижче від офіційного рівня. Од­нак умовами програми передбачено яку площу тієї чи іншої куль-

413

тури фермер може засіяти, тобто він дає згоду на посів визначе­них культур на визначених площах.

Підписання контрактів фермером означає, що між ним і дер­жавою є домовленість про обсяг посівів конкретних культур, і якщо на ринку ціна на продукцію у цьому році буде нижча від гаранто­ваної урядом, то фермер отримає від держави різницю. Гаранто­вані ціни затверджує Конгрес США щорічно під час розгляду бюджету. Вони можуть змінюватися залежно від стану ринку і прогнозу виробництва конкретного виду продукції.

Обсяг державних закупівель залежить від обсягу продажу за міжурядовими угодами й оцінки спеціалістами рівня, потрібного для підтримки ринкових цін і збереження прибутку фермерів.

Для українських фермерів однією з головних проблем є нерозвинутість інфраструктури збуту продукції, зумовлена, голов­но, політикою ціноутворення і, насамперед, співвідношенням цін на різні види сільгосппродукції, а також на промислові товари.

Конкуренція на ринку сільгосппродукції у разі дефіциту гро­шових коштів майже повністю набула цінового характеру. Для фермерів конкурентами є колективні господарства та імпортні про­дукти харчування, ціни на які інколи нижчі, ніж собівартість фер­мерської продукції. Все це зумовлює скорочення виробництва до розмірів, потрібних лише для існування сім'ї.

Щоб сприяти розвитку малоефективного за цих умов сільськогосподарського виробництва, треба використати усі мож­ливі важелі, зокрема, прямої державної підтримки - протекціоніст­ської політики щодо вітчизняних товаровиробників: гарантії збу­ту всієї виробленої продукції за диференційованими закупівель­ними цінами; підтримки заходів, які сприятимуть технічному пе­реозброєнню господарств і відповідно зміні їхньої спеціалізації;

зміни спеціалізації відповідно до вимог ринку; надання пільг щодо кредитування та сплати земельного податку. Держава повинна гарантувати правовий та соціальний захист фермерів, інформа­ційне, наукове та методичне забезпечення діяльності їхніх госпо­дарств.

Державна підтримка фермерства повинна стати невід'ємною

414

складовою загальнодержавної програми соціально-економічних перетворень в Україні. Саме поєднання загальнодержавної політики й активних дій місцевих органів дасть змогу прискори­ти процес становлення та подальшого розвитку фермерства. Для цього доцільно розробити Державну програму розвитку селянсь­ких (фермерських) господарств на період до 2010 року як допов­нення до Національної програми перспективного розвитку АПК. У програмі треба визначити етапи та механізми її реалізації, роль і завдання держави у матеріально-технічному, технологічному, фінансово-кредитному та інвестиційному забезпеченні фермерсь­ких господарств та передбачити соціально-економічні наслідки перетворень в аграрній сфері.

2014-07-19 18:44

  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • © sanaalar.ru
    Образовательные документы для студентов.