.RU
Карта сайта

1. 3. Організація соціального розвитку територіальних громад

Серед складових елементів соціальної сфери як об’єктів управління особливе місце займають соціальні відносини та їх розвиток. Поняття «соціальні відносини» вживається у широкому й вузькому розумінні. У широкому розумінні соціальні відносини є синонімом поняття «суспільні відносини». Вони розглядаються як система соціальних зв’язків між людьми, у які вони вступають у процесі соціально-економічної, соціальної (у вузькому значенні), політичної, духовної взаємодії. Це відносини, основою яких є обмін цінностями, відносини соціальної залежності та влади. Зазначені елементи створюють соціальний зв’язок між людьми під час надання соціальних послуг чи обміну ними. У широкому розумінні соціальні відносини включають також відносини між будь-якими соціальними спільнотами як функціональними суб’єктами (колективами, різними організаціями тощо).

У вузькому розумінні соціальні відносини трактуються як відносини між людьми, прошарками, групами, класами, які займають у суспільстві різне соціальне становище. У 80 – 90 рр. XX ст. соціальні відносини стали трактуватися як сфера відносин соціальної рівності, що актуалізувалася нагальністю проблем соціальної справедливості. У соціальній сфері, яка є складовим елементом «соціальної держави», «соціального регіону», «соціального міста», ці напрями стають складовими прогресивної і збалансованої державної політики, за якою здійснюється соціалізація життя. Соціальні відносини в соціальній сфері являють собою систему соціальних зв’язків між жителями територіальної громади, владою і бізнесом у процесах спільної діяльності, яка здійснюється з метою якісного й своєчасного створення, надання та споживання соціальних послуг, які задовольняють спільні соціальні інтереси й соціальні потреби [93].

Соціальні відносини спрямовуються на підтримку соціальної і соціокультурної стабільності, соціального порядку, створюють умови появи об’єднувальної ідеї соціального розвитку, мотивують об’єднання зусиль, використання прогресивних соціальних технологій, поглиблюючи соціальну корпоративність. У територіальних громадах вона виникає за умови спільного проживання, спільної муніципальної власності, спільного бюджету й об’єднує діяльність людей у налагоджену, самовідтворювальну систему, що самоорганізується. Соціальні корпоративні відносини об’єктивуються у функціях і завданнях управління соціальною сферою, у соціальних процесах, організаційних схемах і формах їх здійснення.

Необхідність розвитку соціальних відносин зумовлюється існуванням у суспільстві одвічних цінностей і природно-історичних процесів їх обміну. Вони формуються у процесі соціальної взаємодії людей, що виникають у їх суспільній діяльності і спрямовані на задоволення власних потреб, реалізацію власного соціального потенціалу і соціальної безпеки.

Виходячи з вищезазначеного, характеристику соціальних корпоративних відносин у соціальній сфері міст можна звести до такого: це відносини, які виникають між територіальною громадою, органами місцевого самоврядування, суб’єктами місцевого самоврядування і бізнесом щодо створення, раціонального використання й розвитку людини як особистості, соціуму, громади і якісних умов їх існування та життєдіяльності. Вони формуються з використанням різних форм власності в процесах забезпечення соціальних нематеріальних благ, зокрема: освітніх, культурних, охорони здоров’я та інших, з метою підвищення якості життя – поліпшення умов і змісту праці, розвитку здібностей людей, їх сутнісних сил і поліпшення навколишнього середовища, що сприяють створенню соціального ресурсу і нагромадженню людського капіталу.

Соціальні відносини створюють умови поглиблення й інших видів відносин, у т. ч. економічних відносин у місцевому самоврядуванні, і формують підвищення соціальної відповідальності суспільства, що спрямовується на соціалізацію спільної діяльності. Водночас упроваджуються і застосовуються соціальні норми поведінки суб’єктів господарювання і різних соціальних груп на території муніципальних утворень, суспільний контроль за їх дотриманням, збільшуються витрати суспільства на досягнення суспільних інтересів і соціального прогресу.

Соціальні відносини завжди перебувають у стані розвитку. Провідною ідеєю розвитку соціальних відносин суспільства є концепція «соціокультурного базису», яка була сформульована економістами й соціологами В. Зомбартом і М. Вебером, доопрацьована Р. Мертономі і Т. Парсонсом. Згідно з цією концепцією, соціокультурна стабільність розглядається як важливий фактор високопродуктивної економіки, у якій, на думку М. Грановеттера, формується «hоmо sосіоlоgісus» – «людина в суспільстві», де все пронизане «мережами» соціальних відносин – стійкими системами зв’язків і контрактів між індивідами та групами, причому «ділові відносини поєднуються із соціальними» [45, с. 607].

Модель «людини соціологічної» є портретом людини, що виконує різні ролі за встановленими правилами, певною мірою «соціалізованої», яка взаємодіє з іншими людьми через формальні та неформальні норми та санкції в контексті активного впливу на неї «соціальних мереж». Російський учений В. Радаєв виокремлює п’ять параметрів моделі «людини соціологічної»: економічна культура, роль, норма, суспільні цінності, система санкцій, система винагород і покарань [121, с. 87]. Це дає змогу описати на певному рівні елементи поведінки людини в суспільстві досить реалістично. Особливістю завдань розвитку соціальних відносин у соціальній сфері на муніципальному рівні стає створення сприятливих умов для розвитку «моделей соціологічних людей» через систему формування цілей соціального розвитку, формування й забезпечення соціально-економічних процесів їх досягнення.

Корпоративний характер соціальних відносин формується в результаті формування й досягнення соціальних цілей – усвідомлених спільних соціальних цінностей членів суспільства. Вони присутні в ієрархії потреб, інтересів і цінностей різних суб’єктів соціально-економічного середовища країни під час надання соціальних гарантій, дійових засобів реалізації конституційних прав, побудові економічного ладу країни, що забезпечує соціальну справедливість, створення умов для формування, розвитку й відтворення людського капіталу.

Людський капітал як специфічний складовий елемент виробничих сил суспільства, який уособлює в собі здоров’я, освіту, знання, інтелект тих, хто створює нові інтелектуальні цінності та інтелектуальний капітал, багаторазово використовується, здатен постійно вдосконалюватись і розвиватись. «Одним з головних напрямків, у яких Україна може прорватися вперед, є застосування інтелекту. Якщо ми за допомогою своїх мізків прорвемося на зовнішні ринки, вийдемо на них зі своєю продукцією та заповнимо внутрішній ринок, тоді в України є перспектива», – підкреслив у своєму інтерв’ю Прем’єр-міністр України М.Я. Азаров [1]. Розвиток людського капіталу в суспільстві стає джерелом його економічного розвитку. А «виробництво» і «споживання» знань розглядаються як пріоритетні напрями національної економічної стратегії розвитку і побудови в країні економічних знань.

На сучасному етапі вже наголошується і певною мірою здійснюється соціалізація всіх суспільних відносин. Відбуваються певні соціальні перетворення і в інституціальних організаціях суспільства. Більш соціалізованою, демократичною та інформатизованою стає в суспільстві і система управління різними сферами людської діяльності. Предметом численних дискусій серед науковців, підприємців, представників громадських організацій та органів державної влади з розвитком ринкової економіки стала проблема соціальної відповідальності суспільства і бізнесу, підходи до неї і способи її реалізації. Хоча не визначено поки єдиний підхід до цього аспекту відносин, уже сформовані чотири різні погляди на шляхи вирішення цієї проблеми, які реалізуються прихильниками кожного з них.

Відповідно до одного з цих поглядів, держава є основним виразником соціальних інтересів свого народу, тому відповідними правовими актами повинна регламентувати соціальну відповідальність у суспільстві. Держава законодавчо закріплює, регулює і контролює соціальні аспекти всіх видів економічної діяльності, які мають гарантувати соціальні права жителів країни [77, с. 9 –10].

Україна обрала за модель свого подальшого розвитку соціально орієнтовану ринкову економіку, яка є синтезом ринкової економіки та соціальних гарантій. Її складником є соціальний порядок, який передбачає наявність законодавчих та інших інституціальних умов для визначення напрямів соціального розвитку шляхом установлення соціальних цілей діяльності муніципальних, приватних та державних організацій і країни загалом. Поряд із забезпеченням економічної свободи в межах правових держав створюється соціальний порядок – соціальний захист від загальних життєвих ризиків, забезпечення принципів рівних можливостей, розвиток соціального партнерства і соціальних інтересів, урахування інших соціально-політичних орієнтацій громадян. У системі широкого спектру суспільних відносин сферою соціального суспільного управління стає соціальна сфера. А демократичне суспільство повинно поставити питання перед усіма господарюючими суб’єктами, у т. ч. підприємницькими організаціями про створення належних умов створення і раціональних умов використання соціального ресурсу. Таким чином, у виграші будуть не тільки власники капіталу, а й самі жителі і суспільство взагалі. Підприємці не повинні отримувати науково-технічні здобутки, інтелект і людський ресурс з національного інтелекту і культури країни без забезпечення його розвитку. Але механізм соціальної взаємодії державної і місцевої влад та підприємницького сектору ще знаходиться в стадії поступового розвитку.

Розвиток соціальних відносин і кінцевий «продукт» функціонування соціальної сфери муніципальних утворень і її підсистем акумулює в собі результат реалізації соціальних послуг і розвиток. Тому активізація формування й розвитку соціальних відносин соціальних підсистем міста з іншими його підсистемами має здійснюватись інноваційними методами, за адекватними ринку методами господарювання, які реалізуються в нових інноваційних організаційних формах управління.

Шлях розвитку України на сучасному етапі визначається концепцією соціально-ринкової економіки, яка визначає соціальні цілі як рівноправні з економічними цілями. Водночас у процесах їх реалізації соціальні цілі визнаються пріоритетними.

Аналіз базових принципів корпоратизму свідчить, що саме його необхідно розглядати як усталений елемент організації і управління соціально-економічними системами суспільства. Він відіграє провідну роль і в процесах їх становлення й розвитку. У соціальних функціональних підсистемах соціальної сфери міст для вирішення проблеми підвищення темпів соціального розвитку в змісті корпоратизму переважають соціальні складові, які корелюють з поняттям «корпоративне суспільство» та соціокультурними, економічними і правовими аспектами його становлення.

Соціальні складові корпоратизму, залежно від сфери використання, мають різну питому вагу і значущість. У соціальному житті промислових систем головною складовою визначається економічна складова й економічні відносини, у соціально-економічних системах муніципальних утворень пріоритетною стає соціальна складова.

Досягнення соціального добробуту, побудова суспільства, у якому людина буде визнаватись суспільним багатством, сьогодні є пріоритетними завданням в Україні. Тому на першому місці в програмах соціально-економічного розвитку країни сьогодні розділи соціального розвитку, що підкреслює пріоритетність завдань, які постають перед економікою, а саме – поліпшення добробуту і підвищення рівня життя населення України.

Усвідомлюється той факт, що держава – це, насамперед, суспільна система, головними елементами якої є люди, різні соціальні групи, спільноти тощо. У зв’язку з цим соціальні цілі набувають пріоритетного значення, завдання поліпшення рівня і якості життя, підвищення соціального самопочуття і добробуту починають домінувати над завданнями розвитку економіки, виробництва, політики. Поступово змінюється парадигма суспільного розвитку: не економіка визначає вектор розвитку, не власне господарство, нарощування або скорочення його обсягів, а соціальний розвиток адміністративних одиниць для підвищення якості життя всіх громадян.

Концептуальні основи ефективного соціального розвитку нерозривно пов’язуються зі створенням умов, що забезпечують гідний рівень життя і розвитку людини, задоволення потреб і інтересів, що постійно зростають. Розвиток населення як творця і споживача благ є головною передумовою соціальних та економічних реформ у країні. У межах простору муніципальних утворень характерним стає домінування інтересів соціуму територіальної громади. Опорою і метою всіх соціальних перетворень стає людина. Вона уособлює в собі поняття «людський капітал», «працівник», «носій» і «творець інформації». Поліпшення соціальних параметрів суспільної праці розглядається як головне джерело підвищення ефективності її економічних результатів: надійності продукції, її якості та, як наслідок, вищої ефективності виробництва.

Особливістю управління економікою муніципальних утворень стає його яскраво виражений соціальний характер. Дії органів місцевого самоврядування спрямовуються на ефективне вирішення значної частки соціальних проблем у сфері забезпечення житлом, комунальними послугами, послугами у сфері освіти, охорони здоров’я, культури, інших сферах діяльності органів місцевої влади.

Водночас слід зазначити, що, незважаючи на багато позитивних досягнень на рівні теорії і практики соціального розвитку, соціальна ситуація в містах України є неоднозначною, окремі з них мають позитивні зрушення, але вони не стали закономірними. Зберігається низка проблем, які не дозволяють говорити про високий рівень соціального розвитку міст і регіонів України. Хоча слід визнати, що питання забезпечення розвитку в умовах ринкової економіки – це досить складне завдання для місцевих органів влади. Кількість і складність управлінських завдань, що сьогодні покладені на органи місцевого самоврядування, зросли в кілька разів, а головне – їх доводиться вирішувати у зовсім іншому правовому й соціально-економічному просторі, який дуже стрімко змінюється [101, с. 6].

Отже, як зазначалося вище (п. 1.1), природним і єдиним соціальним суб’єктом, що діє в просторових межах держави і повинен реалізовувати природні й повсякденні спільні потреби та інтереси жителів певних територій (муніципальні права особистості), є територіальна громада.

Існує кілька моделей, які узагальнюють закономірності розвитку соціальної сфери міст і регіонів. Модель Г. Мюрдаля відображає залежність між розвитком бізнесу, обсягами доходів фірм і населення, місцевими бюджетами і регіональною інфраструктурою. Чим розвиненіша економіка міста, регіону, тим більші доходи отримують населення і фірми, що через податкову систему приводить до зростання відрахувань у місцеві бюджети. У результаті органи місцевого самоврядування мають ширші можливості для розвитку соціальної інфраструктури регіону. У такий спосіб на наступному етапі забезпечуються привабливіші умови для ведення економічної діяльності і створюються стимули для припливу капіталу в даний регіон [146].

Аналогічний мультиплікативний процес має місце і щодо доходів населення. Розвинута економіка потребує кваліфікованої робочої сили (такі робітники отримують високі доходи); упорядкована і забезпечена соціальними благами територія приваблює забезпечені верстви населення для проживання, що, у свою чергу, приводить до подальшого зростання податкових надходжень у місцеві бюджети і збільшення соціальних витрат.

Модель Херрода-Домара базується на тому, що райони, які швидко розвиваються, мають високий рівень доходів, унаслідок чого відбувається приплив робочої сили і капіталу. Зростає обсяг податків до місцевих бюджетів, що зумовлює розвиток соціальної сфери регіону [146].

Неокласична модель, навпаки, ґрунтується на тому, що нові райони, які розвиваються, хоча й мають чистий приплив капіталу, однак рівень доходів у них невисокий і робоча сила має тенденцію до відпливу, що у свою чергу, призводить до низьких надходжень у місцеві бюджети, як результат – до зменшення відрахувань на розвиток соціальної сфери, а отже, і до її скорочення. Неокласична модель підходить для районів, які стали розвиватися на базі використання місцевої робочої сили в добре забезпечених трудовими ресурсами регіонах з відносно низьким рівнем доходів населення та якістю життя, що склалися традиційно.

Існують й інші трактування залежностей між економічним розвитком і розвитком соціальної сфери регіонів та якості життя населення. Не заперечуючи об’єктивність поглядів на джерела розвитку соціальної сфери та її інфраструктури, необхідно також зазначити, що в жодній з моделей не розглядається зростання корпоративних інтересів як джерело розвитку, організації корпоративного способу господарювання і запровадження управлінських корпоративних чинників, умови їх формування і розвитку соціально-економічних процесів та їх впливу на темпи зростання соціального розвитку.

Вочевидь для визначення способів і форм подальшого розвитку треба виходити з того, що в соціальних системах міст і регіонів, де головним системоутворювальним елементом є людина, першорядними стають соціальні цілі. Адміністративні одиниці міст і регіонів мають відкриту щодо зовнішнього середовища соціальну систему, яка складається із сукупності взаємозалежних підсистем і має специфічні властивості.

Виходячи з призначення соціальної сфери і спрямованості її діяльності на задоволення численних соціальних потреб людей та забезпечення їх соціальних прав, виникає необхідність підвищення якості і відповідальності суспільства за ці процеси, включення знань, здібностей, ініціативи й інтелектуальної складової у сферу суспільного виробництва. Управління цими процесами має певні особливості. Визначено, що воно повинно мати чітку спрямованість на розвиток людини, її економічного і соціального благополуччя, створення соціокультурного і духовного середовища. Це вказує на потребу використання особливого типу управління, здатного до створення умов для інтеграції соціальних потреб і їх системного задоволення. З іншого боку, воно повинно бути адекватним сучасним трансформаційним змінам у суспільстві. Вочевидь інноваційний розвиток технологій, які створюють соціальні послуги для задоволення соціальних потреб і соціальних інтересів, може здійснюватись тільки на високому рівні організованості відносин і процесів соціальної сфери, їх якісно новому змістовному, функціональному наповненні, організаційному впорядкуванні, цілепокладанні і спрямованості та через використання моделей сучасного менеджменту. Основними завданнями управління розвитком соціальних відносин і їх корпоративного змісту в ринкових умовах є дотримання принципів відповідності і випередження темпів соціального розвитку над економічним, як кінцевого результату діяльності в соціальній сфері і відповідності ключовим цілям розвитку громад. у тому числі досягнення високого рівня людського капіталу, підвищення потенціалу його соціальної активності, найповніше використання творчих здібностей, формування творчих стимулів до активної діяльності і підвищення активності прогресивних соціальних дій, їх впливу на темпи зростання кінцевих результатів праці та економічне забезпечення умов високої якості життя. Саме таку позитивну можливість досягнення поставлених цілей здатен розвинути корпоративний спосіб облаштування суспільного життя. У соціальній сфері він розблоковує соціальну енергію людей у використанні власних соціальних резервів.

В економічних науках корпоратизм розглядається як метод організації суспільного життя на засадах вільної взаємодії людей у соціальній організації, що включає синтез новітніх способів організації життя, затверджуючи баланс інтересів у суспільстві, і відкриває простір ініціативам різних суб’єктів соціальної дії.

У духовному житті суспільства корпоратизм відповідає на питання, яким курсом має йти і розвиватись країна, регіон, місто, у яких громадяни є свідомими й активними будівниками свого соціального «будинку». Соціальні компоненти корпоратизму перетворюються на потужне джерело економічного розвитку, що впливає на економічні важелі, економічні методи й економічні результати суспільної діяльності, маючи комплексний характер. Наведені риси корпоратизму визначають його як метод суспільного господарювання територіальних громад, який мобілізує соціальні чинники впливу на ефективність діяльності і процеси управління і підвищує темпи зростання кінцевих результатів діяльності.

Застосування цього методу в різних процесах організації управління суспільною працею створює інтегровані результати за рахунок взаємного перетину і взаємодоповнення різних видів відносин, процесів і форм їх існування та реалізації.

Соціальний корпоратизм, який створює умови для об’єднання соціальних інтересів територіальної громади, затверджує їх баланс, відкриває простір для ініціативи різних суб’єктів господарювання і формує організаційно-управлінські й економічні умови для досягнення поставлених цілей. Він формує докази і розуміння того, що в умовах трансформаційних змін соціальні результати, соціальний прогрес не менш важливі, ніж економічний, а головний потенціал суспільства, використання якого зумовлює якісні зміни в житті – це люди, творчі здібності і енергія яких складають соціальний капітал розвитку, що створює більшу соціальну мотивацію економічного розвитку суспільства загалом. Корпоративна соціальна взаємодія спирається на прийняття правил корпоративної соціальної поведінки і законів співтовариства, зміцнення духовних зв’язків, сил неформальної організації, інтеграції й об’єднання багатьох у процесах суспільного розвитку та самоорганізації.

Соціальні цілі корпоративних відносин у соціальній сфері територіальних громад відрізняються конкретною спрямованістю й узгодженістю з економічними й іншими цілями розвитку. Корпоративна ідея і співпраця жителів щодо її втілення формує стійку концептуальну ідеологію системного світогляду і формує глибші теоретичні знання про можливості й резерви суспільного економічного розвитку за рахунок соціального прогресу.

Сьогодні в соціальній сфері муніципальних утворень концепція корпоративного самоврядування остаточно ще не сформувалась. Але аналіз практики запровадження корпоратизму на територіях муніципальних утворень свідчить, що він починає розглядатись як сталий елемент, який може відігравати провідну роль у процесах становлення й розвитку демократичної держави і соціально-ринкової економіки.

Соціальні складові корпоратизму в соціальній сфері корелюють з поняттям «корпоративне суспільство» і соціокультурними, економічними та правовими аспектами його становлення. У змісті поняття «соціального корпоратизму» виокремлюються його економічна, соціальна, правова та інші складові, які залежно від соціальної сфери використання мають різну питому вагу і значущість. Так, в економічному житті промислових систем, де також мають місце складові соціального корпоратизму, головною складовою визначається економічна складова та економічні відносини. Водночас у соціально-економічних системах, до яких належать галузі й підсистеми соціальної сфери муніципальних утворень, пріоритетними і найвагомішими стають соціальна складова і соціальні відносини.

Значущість та різноманітність соціальних відносин у соціальній сфері спонукають до виокремлення їх сукупності як самостійного елемента і підґрунтя «соціального корпоратизму», що формується під впливом соціальних та інших відносин у муніципальних утвореннях. Особливістю соціального корпоратизму є те, що він будується не на принципі об’єднання власності, а на об’єднанні насамперед соціальних інтересів, зусиль, ресурсів, інноваційних ідей. Виокремлення «соціального корпоратизму» як різновиду повинно здійснюватись на певній предметній основі і власному базисі. Як такі можуть розглядатися людський капітал територіальної громади і муніципальна власність, а сталість їх розвитку і нагромадження – як соціальний і опосередковано економічний базис.

Поглиблення уявлення про риси корпоратизму в соціальній сфері міст і їх прояв повинно починатись з уточнення понятійного апарату і визначення методологічних аспектів його становлення. У складі останнього першочерговими слід розглядати поглиблення змісту понять «соціальні корпоративні відносини», «соціальний корпоратизм», «корпоративне управління соціальним розвитком територіальної громади».

Під соціальними корпоративними відносинами в місцевому самоврядуванні соціальної сфери пропонується розуміти відносини соціального, правового, економічного, організаційного, інформаційного та іншого характеру. Вони формуються і розвиваються заради спільних цілей у суспільній діяльності територіальних громад з використанням спільної власності, з метою якісного і своєчасного задоволених спільних соціальних потреб і інтересів, а також досягнення інших цілей соціального розвитку

Соціальний корпоратизм, виходячи зі змісту і характеру корпоративних соціальних відносин, пропонується розглядати і як особливий спосіб організації та управління формуванням і розвитком корпоративних соціальних відносин, за допомогою якого узгоджуються і розвиваються спільні цілі соціального розвитку територіальних громад, обґрунтовується необхідність і доцільність створення об’єктів об’єднання спільних інтересів жителів у процесах самоорганізованої діяльності, з використанням індивідуальних, колективних та громадських зусиль і ресурсів на договірних засадах, спільній відповідальності та повноваженнях.

Загальноприйнятий зміст корпоративного управління в разі імплементації його в управління соціальним розвитком територіальних громад доповнюється розробкою аспектів його завдань і функцій: визначення і систематизація спільних соціальних інтересів соціуму, влади і бізнесу; упорядкування, організація і регулювання комунікативних зв’язків між складовими корпоративних відносин, побудову організаційних структур управління соціальних процесів, форм їх здійснення; розробка й обґрунтування інституційного забезпечення тощо.

Імплементацію корпоративних засад управління соціальним розвитком територіальних громад доцільно здійснювати на основі результативного відтворення людського капіталу і створення умов для його раціонального використання, активного залучення людського фактору до формування і ефективного використання ресурсів соціальної сфери, акумулювання об’єктів спільних соціальних інтересів і визначення суб’єктів корпоративного управління.

Корпоративний характер соціальних відносин у територіальних громадах і використання ідеології та теорії корпоративного управління соціальним розвитком дозволить активізувати діяльність і широко залучати в цей процес структури громадянського суспільства, спонукає до глибокого осмислення корпоративного способу в їх організації, використовування повністю або частково складових корпоративного управління, створює умови до безперервного соціального суспільного діалогу з вирішення соціальних проблем між владою і представниками громадськості, що дозволить конструктивно впливати на появу нових можливостей соціалізації і демократизації суспільства. Використання корпоративного підходу в управлінні соціальним розвитком територіальної громади повинно здійснюватись у всіх її підсистемах і процесах, інтегрувати соціальні процеси і технології управління ними на якісно нових засадах, з подальшим удосконаленням механізмів і технологій управління соціальним розвитком на муніципальному і регіональному рівнях.

Розглянувши переваги і можливості корпоративного способу організації і регулювання процесів соціального розвитку треба чітко усвідомлювати, що його запровадження потребує створення нових організаційно-правових форм організації праці, конкретизації цілей, функцій, завдань, методів, технологій управління та виокремлення суб’єктів корпоративних відносин. Для імплементації ідеології корпоратизму в управління процесами соціального розвитку в системі управління соціальною сферою міст. Повинні бути здійснені відповідні зміни, які ґрунтуються на чіткому розумінні місцевими соціальними спільнотами змісту, переваг і можливостей соціального розвитку корпоративної співпраці й інтеграції зусиль і можливостей свого розвитку за рахунок диверсифікації організаційних форм структур господарюючих суб’єктів шляхом об’єднання їх на принципах корпоративного управління.

Визначення нового вектору чинника підйому темпів соціального розвитку територіальних громад дозволить спрямувати напрями розвитку соціальної сфери на пошук нових джерел і чинників зростання, підвищення цілісності і збалансованості соціальних процесів і їх кінцевих результатів на поліпшення соціального стану суспільства.

Корпоративні соціальні відносини стають головними складовими під час створення, надання соціальних послуг чи обміну ними і одночасно можуть розглядатись як їх результат.

2014-07-19 18:44

  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • © sanaalar.ru
    Образовательные документы для студентов.