.RU
Карта сайта

Сходження пітьми присвячую дорогій Юсі  - 65


Тоді Тринадцять Родин перетворять світ на в’язницю. Вони висмоктуватимуть силу з усіх людей, а для них створять чудову й барвисту штучну реальність, офіційну, засновану на брехні версію світобудови та законів Всесвіту. Вони зруйнують суспільство, його цінності, знищать любов, замінять все добре й чуттєве на холодну логіку та раціональні аргументи, триматимуть душі в ув’язненні з допомогою магії, а через засоби масової зомбації зроблять мозок людей таким, який вже не здатен буде сприймати душу. Вони змусять всіх бути однаковими гвинтиками та батарейками своєї системи. Позбавлять нас радості. Емоцій. Люблви. Віри. Знання істини. Всім буде здаватися, що вони живуть чудово, коли матимуть свої матеріяльні блага та добробут для родини. У людей не буде стимулу вдосконалюватися, ставати кращими. Система пропонуватиме їм усе в голому вигляді, аби лиш приспати пильність й перевести у стан апатичного скніння. Для того, щоб створити ефективну систему для маніпуляції людцями треба всього лише змусити їх повірити, що вони вже і так мають і знають все, що їм потрібно. Далі спрацює природна ледачість—ніхто не полізе далі, не піде проти постулатів системи, не будучи певним, що шлях цією туманною дорогою приведе до чогось кращого за розчарування та змарноване на «вічні пошуки» життя. Людям задурять мізки офіційною версією й відволікатимуть від серйозних справ чим завгодно—спортом, політикою, наркотиками, розвагами, телебаченням, іграми й безсенсовними війнами. А тих небагатьох фанатиків, які все ж зважаться на це, неважко оголосити божевільними.
«Чому ти думаєш, що все буде саме так?»--запитав вражений Сталенко.
«Тому що я з ними стикався»--відповів Мерґіус .—«І розумію їх спосіб мислення. Знаю їхню історію та чинні діяння. Тому змоделювати ситуацію було не важко»
Деякий час вони мовчали.
«То що ти надумав робити?»--поцікавився президент компанії.
«Я воскрешу Двіппів й не допущу, щоб ці дияволи запанували над світом»--заявив Мерґіус .—«Тільки я можу це зробити. Тоді настане лад, який панував колись. Люди пізнають істину, носієм якої є я. Вони приймуть її, тому що кращої альтернативи все одно немає»
«Гаразд»--кивнув Сталенко.—«Ти правий. Я допоможу тобі, чим зможу, тільки скажи, що робити»
Мерґіус подарував Сталенку гарного персня з п’ятизоряним гербом Двіппів і долучив його до своїх спільників. Відтоді вони й почали плянувати велику революцію.
Двоє будівничих нового ладу продовжували нести в Крельс цивілізацію, розвивати культуру й формувати новий тип мислення, що вдавалося досить непогано, відколи «Інтейн» взяв під контроль інформаційну сферу. Вони дивилися на те, як розгорілося повстання Гаґану і як «Маніфест» Свібла Дерренса (ідея якого належала, великою мірою, Мерґіусу, який підсунув її одного разу цьому політтехнологу під час «випадкової» зустрічі в готелі) об’єднав довкола себе величезні маси. Все йшло за пляном, Сталенко заплатив кільком людям, щоб підкореґувати обставини, а іншим Мерґіус укорінив свої переконання з допомогою магічного впливу на підсвідомість. Так вони довели повстання в північній імперії до завершення. Весь цей час вони належним чином обробляли Крельс і невдовзі основні події почнуть розгортатися тут. Держава була майже готовою до перебудови.
Так, якби не Мерґіус , я був би зараз ніким, подумав Сталенко. Або, принаймні, точно не мав би всього цього.
Спершу пояснена Двіппом перспектива захоплення влади Тринадцятьма Родами доволі сильно його стривожила. Історії про подвиг свого товариша викликали щире захоплення. Його пляни та проекти давали впевненість. Тепер все це відійшло на другий плян. Сталенко все ж був звичайною людиною і при цьому не позбавлений рис відвертої сволоти. Спершу острах підштовхнув його до співпраці з Алейдом—а раптом ці негідники дійсно потихеньку захоплять весь контроль, і тоді знищать і його самого. Потім—чиста корисливість. Він вже відкинув страхи та сумніви, майже переконав себе в тому, що Мерґіус —просто божевільний, дуже розумний шизофренік і параноїк. Але його магію й далекоглядність можна добре використати зі своєю метою. А коли настане правильний час, він сам усуне цього «темного пророка» й візьме всі важелі влади в свої руки. І йому начхати на Тринадцятку, на веління Бога, на воскресіння Двіппів й можливу згубну сонячну бурю через п’ять років. Буде тільки тут і зараз, його життя, гроші і влада. І вісім мільйонів слухняних громадян. Хоча він глибоко в душі розумів, що Мерґіуса так легко не обдуриш, що він усе одно виграє в кінці, як і попереджав Метр Харонн у своєму листі, який передав з допомогою звичайного й незамішаного учня. Але він не хотів слухати цих доказів підсвідомості. Станеться лише так, як вирішить він.
Сталенко широко всміхнувся. Залишилось потерпіти зовсім трішки. І тоді, з часом, тіло простого сина шахтаря буде забальзамоване в мавзолеї в центрі перебудованої Столиці, він як при житті так і після смерти буде ідолом, царем і богом. І ніхто більше не буде йому потрібен.
Молода дівчина заворушилась і сонно розплющила очі. Бізнесмен повернувся до неї і хижо вишкірився. Після всіх цих роздумів хотілося ще раз задовольнити тілесну хіть.

Останній Двіпп землі, спадкоємець мудрости та слави Алейдів, темний пророк, наставник і провідник Маґр стояв на гребені високої будівлі й уважно розглядав плетиво міських вогнів, що розкинулося під ним. Карниз був вузенький, не більше півметра завширшки, на нього майже неможливо було злізти з даху, і тим більше піднятися знизу. Жодна жива душа не піднімалася сюди від самого спорудження будівлі. Цей маленький виступ потрібен був лиш для того, щоб ліквідувати дрібні нерівності та диспропорції у внутрішніх приміщеннях, він огинав усю прямокутну будівлю недалеко від її даху. І цієї ночі на кутовому згині стояв Мерґіус , ловлячи обличчям холодний вітер й переводив погляд від тьмяних зірок на небесному куполі до сітки штучного світла на твердій землі.
Він любив сюди приходити, це було його місце, до якого ніхто більше не міг добратися. Звичайна людина ніколи навіть не наважилася б пробувати злізти сюди, а в мага це виходило без перешкод—він просто зістрибував з даху й акуратно ставав ногами на цей бетонний виступ, зберігаючи рівновагу ідеально, ніби щогла.
Синіми очима він бачив далеко крізь пітьму, а відчуттями ловив геть усе, що діялося довкола. Він жадібно пив енерґію світу, вловлював емоції людей в будинку й поглинав їх. Зараз майже всі мешканці у нових великих квартирах спали і це був найкращий шанс для вилову їхньої сили. Навіть ненавчена ментальних маніпуляцій людина вдень набагато більше блокує себе свідомістю, ніж вночі. І зараз Мерґіусу було легше до них під’єднатися.
Ті, що не спали дуже часто теж були непоганою мішенню—наприклад, в одній із кімнат гучно сварилися чоловік з дружиною: не поділили гроші. До болю знайома ситуація... Дівчина в сусідній хаті радісно виспівувала в душі після першого в житті побачення—її радість теж була непоганим джерелом. Інший чоловік на два поверхи вище, дрібний поет, якраз перебував у творчому екстазі. Одружені цього дня молодята насолоджувалися першою шлюбною ніччю. А он там, в іншому крилі було геть інакше: маленький хлопчик переживав через розлучення батьків. Стара бабуся лила гіркі сльози через нещасний випадок, який забрав життя її єдиного сина. Мерґіус поглинав усе це, відчуваючи, як росте його могутність. Така невелика маніпуляція гасила в людях гарячі почуття й наснагу, вони ставали втомлені й воліли швидше піти спати. А вже сонні мешканці, які також віддавали ресурси просто мали проспати на кілька годин довше. Можливо, хтось запізниться на роботу. Не більше. Бо якщо зайти занадто далеко, випити у когось всю силу й довести до коми чи смерти, Алейди це відчують й розпочнуть розслідування. Слід бути обачним.
На протилежному даху гуділо два дизельні генератори й Мерґіус обернув свій погляд до них. Він бачив у голові червонувату енерґію, яку вони віддавали в простір у вигляді теплоти й тьмяно-сині смужки, що позначали потоки електронів у мідних дротах. Таку силу засвоювати було гірше, вона була штучна, тому що її малося трохи реструктурувати перед поглинанням—аби вона точно відповідала електромагнітному відбитку чаклуна. Мерґіус без перешкод зробив це, й генератори несподівано майже повністю охолонули по всій поверхні.
Мабуть у своїх майбутніх володіннях треба буде завести стаціонарний реактор саме для таких потреб, подумав Алейд. Час від часу енерґії все ж таки може бракувати—особливо для тих великих справ, які я невдовзі маю здійснити...
Сам Мерґіус завжди був дуже спокійним і стриманим. Він ніколи не віддавався емоціям і не робив нічого зопалу. Коли радів з чогось, то ніяк не виявляв того оточуючим, як і не бачили вони його суму чи гніву. Якщо ти тримаєш емоції в собі, то випромінюєш менше енерґії, яку хтось може використати проти тебе, або вона просто розсіється в простір.
Цікаво було стежити за потоками всюдисущої сили, що циркулювали довкола, зберігаючи постійну кількість і просто переходячи з одного стану в інший... Внизу копошилися людці, які поночі виткнули носа з домівок. Мерґіус відчув плетиво їхніх емоцій та безладні думки у головах. Він побачив, як вони пов’язані одні з одними й з рештою світу нитками взаємодії, як кожен їхній навіть найменший вчинок запускав ланцюжок подій, який узгоджувався з усіма іншими. Це все складало величезну та всеосяжну систему енерґо-інформаційного обміну, яку так цікаво було вивчати...
Ще краще було стежити за часовими відбитками. Ти ніби знімав один шар за одним і зазирав у минуле—на три секунди, десять хвилин, два тижні або чотири роки... Або стежив за можливими варіянтами розвитку подій—деякі з них були вірогідніші, а інші—зовсім неймовірні, майже неможливі. Далі переміщуєш відчуття в геть інший світ, який існує одночасно з цим, але складається геть з іншої матерії і населяють його цілком інакші істоти. Або ж споглядаєш віддалені регіони, чітко відчуваєш кожен сантиметр поверхні, стежиш за людьми. Все це було настільки чудово, що Мерґіусу захоплювало дух. Він завжди обожнював користуватися магією. Для важливих справ—безперечно, єдиний засіб досягнення мети. Для самовдосконалення та розвитку—а в чому ж іще сенс життя?. Для побутових потреб—не не повинен же я, ніби проста людина, стояти в черзі до ліфта. І, нарешті, для власного задоволення—дрібні маніпуляції, які виходили так само легко й елегантно, ніби прийом душу, і давали майже стільки ж задоволення, як вечірня молитва.
Звісно, він поводився відповідально і стримано. Сила була продуктом його власних думок, міцности віри та способу мислення, тому чим розвинутішою була свідомість та чистішою душа, тим зростала здатність відчувати й маніпулювати. А проте, як відомо, раз селянин користає плодами свого поля, яке обробляє, то нічого поганого немає в тому, що й ми вживаємо для своїх благ ту силу, яку плекаємо в собі. Просто не слід забувати, що все перебуває в рівновазі, що існують правила, що кожна дія матиме наслідки перш за все для тебе й одного дня за все доведеться розплачуватися.
Мерґіус скерував свій фізичний та душевний зір у темний провулок унизу. Там хапався за смітниковий контейнер п’яний до неможливого чоловік. Він був ще не дуже старий, а проте з горя перебрав зайвого й тепер дуже шкодував про це, бо не міг навіть зору сфокусувати. Двіпп оглянув його, а тоді побачив у голові інформаційний потік—таку собі величезну програму, яка керувала Всесвітом, подібно того, як електричні сигнали в комп’ютері створювали його операційну систему. Чаклун проаналізував алгоритм п’яниці, а тоді «дописав» в потрібних місцях кілька рядків до його внутрішньої «програми». Тієї ж миті чоловіка потряс сильний спазм, він люто виблював, але вже за півхвилини йому стало легше, тіло втратило важкість, голова прояснилась. Він здивовано закліпав, не розуміючи, що сталося, а потім встав на ноги й побрів з провулку, думаючи, як дістатися додому. Ще кілька команд цією «мовою програмування» вселили в його душу спокій та полегкість, він на кілька днів забуде про всі свої прикрощі й світ перестане видаватися таким уже жахливим.
Ех, чому я не можу допомогти всім і кожному так, як оце йому?—зітхнув Мерґіус . Я б так цього хотів... так хотів. Я всією душею бажав би, щоб усі люди мали ті самі знання й вміння, що і я, щоб усі вони мали міцну й незламну віру, могли вільно спілкуватися з нашим Творцем, раділи життю, цінували його, не боялися смерти й не мали сумнівів. Шкода, але все це доступне лише обраним. Людські душі вражені гріхом та нерозумінням, вони давно втратили геть усе, що мали й не бажали того, що могли б отримати навіть без особливих труднощів, просто зазирнувши всередину себе, поспілкувавшись зі своєю душею, впустивши в себе Господа й здобувши вічну радість. Для них усіх це неможливо, адже свідомість так забита буденними справами, що душі не докричатися до неї. Вони не мають шансу на порятунок. Тому вони дуже часто дратували Мерґіуса, адже вже фактом свого безсенсовного існування заважали рятувати тих, хто ще на це піддавався. Ну нічого, скоро Двіппи воскреснуть, тоді Обрані займуть владу й ці люди, натхненні їхнім прикладом, можливо, таки помудрішають... Або й ні. Ну тоді такою буде і їхня доля—грішникам дається робота, яку потім використовують мудрі, що на це заслуговують. Людей занадто багато, користі з них ніякої.
Вдалині спала Сейнґарра, великий і майже не освітлений квадрат землі, хоч в нематеріяльному світі він і сяяв найяскравіше в усьому місті. Глибоко під землею залягали родовища металів, які випромінювали величезну кількість енерґії, що здіймалася в небеса гострою спіраллю. В будівлі спочивало багато Алейдів—вчених та лицарів, учнів та майстрів. Це була прекрасна територія, місце гармонії і краси. Воно повинно таким і залишитися, Сейнґарра ніяк не має постраждати. Довкола будівлі ледь мерехтів купол восьми рядів захисних технік, але Мерґіус знав їх структуру, тому зумів трішечки підняти завіс й зазирнути в обитель мудреців.
Він без клопоту розшукав свого учня—той сидів у себе в кімнаті й судячи з усього, не спав. Хороший хлопчина, здібний, перспективний. Далеко піде. Чесний, але не зв’язаний дурними принипами та правилами, не дав промити собі мозок доктринами так званої «загальнолюдської моралі», яка грунтувалася на безнадійно спотвореній істині. Волелюбний, розумний, тяжіє до духовної сфери... І хоч його недолюблюють за певну злість, але вона цілком виправдана—принаймні, на відміну від свого опонента, він не відкритий до всіх під ряд, добрими справами не розкидається й береже любов для достойних. Але він має її—цю велику силу, цю найбільшу святість. Він здатен на самопожертву й на великі діяння. Недовірливий—це так, але разом з тим не скептичний, він може розкрити свою свідомість і прийняти мудрість душі. Так, безумовно, він—саме той, хто потрібен. Він не побоїться боротися за те, в що вірить. Він зазнав багатьох страждань, багато бачив у житті й це підготувало його до майбутніх подій. Так, я безперечно, не помилився.
Він так чудово давав собі раду з магією... Ну майже як я сам в молодості. Хоча мені ніхто не розповідав про це так багато й дохідливо, я сам мусив шукати інформацію.
А от його конкурент, Сінус... Теж цікавий кадр. Він мав дуже багато схожостей із Сеїром, але попри це вони зайняли цілком різні сторони. Приблизно так і розділяються між собою світло й пітьма, подумав Мерґіус . Сінус також багато страждав й зумів отримати з цього користь, але він зовсім інакше використав свої набутки. Мерґіус звернув на нього увагу вже тоді, коли учень невідомим чином зміг врятувати секретні матеріяли «Інтейну»--проєкт «темних штурмовиків»--від повстанського агента. Це був одна з тих цікавих, схожих на цілком випадкові збіги подій, які періодично дарує нам Всесвіт. Сінуса нагороджували медаллю за хоробрість, Сталенко пропонував навіть грошову винагороду, але хлопчина цілком несподівано відмовився, попросивши переказати її на утримання дитячих притулків для безхатченків. Пізніше, зчитавши його свідомість, Алейд усе збагнув: двоє друзів Сінуса, з якими вони колись разом виживали в Хорґері сидять тепер в одному з них.
Деякий час Мерґіус стежив за Сінусом, але невдовзі покинув цю справу збагнувши, що нічого цікавого не знайде. Учень був, безперечно, талановитим і старанним, чесним і благородним, хоробрим та принциповим, але занадто вже м’яким і добрим. Він прив’язався до своїх друзів так, ніби жити без них не зміг би, наліво-направо робив добрі справи, абикому, навіть тим, хто не був до нього приязним, геть не задумуючись про наслідки й готовий був поклястися у вічній відданості якійсь ідеї, не розібравшись у ній до кінця. Один-в-один зі своїм Майстром Шарефом.
Серед Сінусових друзів цікавих елементів не спостерігалося. Біл Крівер—син консервативного сенатора, одного з тих, які заснували на днях опозиційну коаліцію. Тристан—звичайнісінька посередність, нічого особливого, Мерґіус не розумів навіть, що вони в ньому знайшли. А от Тріанна—це вже цікавіше. Донька Тісрока, яка прибула в Крельс під глибоким прикриттям майже нелегально. Її можна було багато для чого використати й частина вигоди була вже отримана—Чейнірс погодився на співпрацю. Тепер треба поглянути, чи прийме вона все-таки Сеїра, чи ні. Звісно, не так важко було б написати енерґетичний алгоритм, який би створив у неї сильну прив’язаність, яка пізніше могла б перерости у щось справжнє... Але таке використання магії дуже небажане й Мерґіус мав намір вжити його лиш як крайній варіянт.
Мало хто з Алейдів погодилися прийняти його бік, мало з них наважилися ступити на невизначений та примарний шлях й піти за ідеалами Двіппів. Але що поробиш—вузька дорога до спасіння, а шлях, що веде у погибель значно ширший і більшість вибирають саме його. Так і має бути.
Мерґіус тихо всміхнувся й ступив крок у порожнечу.
Він впав, але вгору, а не вниз, як мало б статися за всіма фізичними законами. Алейд зринув до зірок, а міські дахи залишилися далеко під ним. І тут, у цілковитій свободі, він помчав, ніби стріла, розтинаючи повітря. Так, Мерґіус дуже любив літати. Це було вміння, яким Алейди вже давно не володіли, вони втратили його з невідомої причини. Напевне, старші Майстри кілька поколінь тому вирішили, що учням такий досвід передавати не варто, враховуючи повільну, але невпинну деградацію світу. Але тепер, завдяки знанням Двіппів, завдяки вірі й гармонії зі світом, Мерґіус зміг відновити таємницю. Він сам не знав, як воно так вийшло, тут не було певних особливих технік чи теорій, просто одного дня він повірив в те, що може ступати на повітря, ніби на бруківку й просто взяв і перейшов з одного даху на інший на сорокаметровій висоті. Так само він без особливих труднощів ходив по воді й переміщався паралельними світами на сотні кілометрів. Важливою була лише віра й чистота душі. Мерґіус був неймовірно вдячний Найвищому за ці духовні дари і, звісно, використовував їх, як Той заповідав.
А якщо виникали сумніви щодо деяких правил цього світу, він міг завжди звернутися до того, хто його створив.
Двіпп почував себе найщасливішою істотою у Всесвіті. Він дуже цінував усе те, що отримав ціною довгих років пошуків та старань, великих жертв, страхів, сумнівів, розчарувань та просвітлень. Він бажав поділитися всім цим з рештою світу, але розумів, що лиш одиниці переймуть від нього ці дари.
От, скажімо, Сталенко: з ним нічого не вийшло. Мерґіус намагався розповісти йому все, але той не хотів слухати, перейнятий своєю власною жагою влади в цьому світі значно більше за Вічність, яку так по-дурному проміняв на буденні блага. Він так само бажав побудувати кращий світ і завдяки своїм ресурсам таки зміг дати більшості приємне життя... от тільки чи на користь воно їм пішло? Чи технологія та прогрес не знищив душі людей ще більше, на занурив їх в апатію, бездіяльність і вічну пітьму? І яку вигоду отримав сам Сталенко? Яка користь людині, яка підкорить собі весь світ, і при цьому занапастить свою душу?
Тепер дурний бізнесмен в своїй жадобі й злості плекав віроломні думки нової зради: він бажав відкинути самого Мерґіуса—того, хто порятував йому життя, ділився знаннями, дарував стільки нових ідей і розробив плян сходження до влади, хто не просив нічого взамін. Алейд аж зуби зціпив від гніву—виникало бажання просто зараз кинутися в «Інтейн», витягти президента з ліжка й смажити його потоками синіх блискавок доти, доки його шкіра не зчорніє, ніби вугілля. Але це непотрібно, поки не потрібно: той ще заплатить свою ціну, усвідомить, яким тупим був раніше. Невже він увірував, що колись зможе хоча б наблизитися до рівня Мерґіуса? Гаразд, нехай тішить себе такими мріями, принаймні поки що думка про пізніше захоплення влади триматиме його поруч. А коли справу буде зроблено, Сталенко жахнеться власній нікчемності.
Мерґіус розвернувся в бік Сейнґарри, пролетів ще трохи, а потім плавно опустився на землю, подалі від чужих очей. Бажано не показувати іншим Алейдам, що він уміє—це повинно залишитися в таємниці хоч би деякий час. І ще ні в якому разі не можна проявляти свою магію занадто сильно, щоб вони не відчули цього. В Ордені існував спеціяльний відділ, який відстежував активність поза ним. Алейди монополізували право на магію в цьому світі. Ніхто, в принципі, не заперечував, більшість людей або відверто в неї не вірили, або не зважали на її існування. Монарх Септімус санкціонував Алейдів захищати не лише Крельс, але й кордони всього світу й зберігати рівновагу в ньому. Звісно, Орден зробив все не так, як мало б бути: вони встановили багато безглуздих обмежень і приписів, які не мали ніякого сенсу, натомість дещо справді важливе залишили поза увагою. Багато чого моніторити зараз стало важко, адже з появою нової технології та зв’язкових пристроїв збільшилась кількість електромагнітних сигналів, енерґетичні поля збурювалися й не дуже сильна магічна активність губилася серед них. І не зважаючи на це, Алейди продовжували стежити за всіма, хто виявляв хоча б якісь можливість впливати на світ включаючи простих церковних священиків, які робили певні зміни лише завдяки своїй сильній вірі. Мерґіус не сумнівався, що попри всі його маскування та приховування, він володів уже досить великою силою, щоб невсипущі Чатові змогли його зауважити. Частину цих стражів він схилив на свій бік, проте інші все ще залишались вірними старим традиціям. Тому всякий вплив, який він чинив, треба було робити помалу й невеликими порціями, щоб залишатися непоміченим у великих потоках електромагнітних сигналів, які наповнювали етер. Сажімо, укорінити ідею трьом-чотирьом сенаторам, щоб вони проголосували належним чином—справа, яку, цілком імовірно, ніхто не помітить, а от брати під прямий розумовий контроль Прем’єр-Міністра—дія зовсім іншого рівня, тут без втручання не обійдеться.
1 ... 61 62 63 64 65 66 67 68 ... 92 2014-07-19 18:44
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • © sanaalar.ru
    Образовательные документы для студентов.